Розділ «Частина XIII»

Вона швиденько сіла, ідеально скуйовдивши волосся.

— Північ?

— Так.

— А ти дивився, як я спала?

— Я був занадто заклопотаний. Написав досить красномовну заяву для копів і підписав її за тебе і доправив. Їм сподобалося. Тобі вже не треба туди їхати.

— Ти зробив усе це?

— Як почуваєшся? — посміхнувсь я.

— Нормально,— сказала вона, вилазячи з ліжка.— Нормально. І хочу до вбиральні.

Карла повернулася, прийнявши душ і одягнувши білого шовкового халата, а я саме мізкував над способом розговорити її на тему Ранджита, мертвого Ранджита: як вона почувалася після впізнання його тіла,— коли у двері постукали.

— Так стукає Навін,— мовила Карла.— Хочеш його впустити?

— Ти знаєш його спосіб стукати?

Я відчинив двері та привітав молодого детектива у шатрі.

— Як справи, хлопче? — запитав я.

— Мені дуже шкода через Ранджита, Карло,— почав він.

— Хтось мав його вбити,— відповіла Карла, підпалюючи невеличкого косяка.— Просто радію, що це була не я. Усе гаразд, Навіне. Я відіспалась, і тепер зі мною все нормально.

— Добре,— мовив він.— Добре бачити тебе з піднятими кулаками.

Він переводив погляд на мене, потім на Карлу, а потім знову на мене.

— Що сталося?

— Пробач,— отямився він.— Просто звикаю бачити вас повсякчас разом.

— Ага.