Розділ «Частина XIII»

— У готелі приймають ставки, ну, знаєш,— радісно заявив він,— на те, скільки Олег житиме у твоїх кімнатах. Олег обрав три...

— Якісь інші новини є, Навіне? — поцікавивсь я, натягаючи джинси.

— О так,— згадав він.— Сьогодні Деніс виходить з трансу. Там буде багато людей. Я подумав... може... тобі варто вийти в люди, Карло.

Карлу зацікавила можливість побачити, як Деніс виходитиме зі свого дворічного сну, але я не був певен, що вона вже готова до такої розваги. Я не був певен, що сам до такого готовий. Я не спав більшу частину ночі й дня, наглядаючи за Карлою і платячи копам, аби ті дали їй спокій. І весь цей час я ставив собі питання про Ранджита і Лайзу — питання, на яке лише Ранджит, мертвий Ранджит, міг би відповісти.

— Ти хочеш піти кудись чи залишитися тут, люба?

— І проґавити воскресіння? Я буду готова через п’ять хвилин,— сказала вона.

— Гаразд, я теж піду,— вирішив я, натягаючи футболку.— Не щодня хтось повертається з того світу.

Ми спустились до арки під готелем і побачили Рендалла, який сидів на задньому сидінні авто. Він читав примірник «Поховай моє серце у Вундед-Ні»[150], внутрішнє освітлення відбивалося блакитно-біло на його обличчі.

Карла віддала йому авто, бо він відмовився припиняти свій нагляд за нею, навіть коли поряд був я, просто тому, що може знадобитися допомога. Рендалл прийняв подарунка і перетворив просторе заднє сидіння на місце для сну, доповнене маленьким холодильничком на батарейках та акустичною системою — навіть кращою, ніж моя.

Він був без взуття, у чорних штанах і білій сорочці з відкритою шиєю. Його бронзові гоанські очі, збляклі від сонця й моря, переповнювало радісне світло. Він виліз з авто і взувся в сандалії.

Він був вродливий, високий, розумний і хоробрий. Коли він підійшов, аби привітатися з Карлою, вишкіривши зуби, схожими на мушлі на ідеальному узбережжі, я побачив і зрозумів, чому Діва його так уподобала.

— Як ви, міс Карло? — запитав Рендалл, на мить схопивши її за руку.

— Зі мною все гаразд, Рендалле,— запевнила вона.— Є ковток спиртного, який можна виділити мені з твого добре укомплектованого холодильника? Вночі мені наснився кошмар, тож тепер хотілося б випити.

— Зараз буде,— відповів Рендалл, відчиняючи дверцята авто і дістаючи пляшку горілки.

— За душі померлих,— мовила Карла, зробивши два великі ковтки.— А тепер гайда воскрешати мертвих.

— А це випадково не воскресіння Деніса — Сплячого Баби, міс Карло?

— Саме так, Рендалле,— мрійливо відповіла вона.— Замість пробудження влаштуємо воскресіння, еге ж?

— З великим задоволенням,— посміхнувся він, хвилюючись через пережите нею, але радіючи, що Карла вже повернулась до людей.— За духовне воскресіння.

— І ніякого завчасного свідоцтва про смерть,— додав Навін.

Я спостерігав за індо-ірландським детективом, який розмовляв з Рендаллом, поки той готував авто, і намагався прочитати його думки: Рендалл цілих три тижні зустрічався з коханою Навіна. Мені подобався Рендалл, і Навін теж подобався, майже так само, як вони подобались один одному. Навін обійняв Рендалл а, а Рендалл обійняв Навіна. Усе здавалося щирим і якось збивало з пантелику: якщо справи підуть під укіс, то я не знатиму, кого з них бити.