Розділ «Частина XII»

— І тепер ці п’ятеро стали...

— Посудинами змін, і ми доможемося розселення нетрищ і ще більше уваги до прав жінок. Безпрограшний варіант у жіночому стилі.

Я сів на ліжку. Карла запропонувала мені рушника, просякнутого імбиром, і ми витерли обличчя й руки.

— Якщо ці хлопці справді великі цабе, Карло, то вони автоматично небезпечні. Це відео — бомба, і воно продовжуватиме цокати, доки існує.

— У нас є посередники,— зізналася вона, знову обіпершись на мою руку.

— Вони мають бути куленепробивними.

— Так і є,— сказала вона.— Ми попросили велосипедних убивць бути нашими представниками.

— Оце додає ситуації здорового глузду. Велосипедні вбивці?

— Я не маю жодних безпосередніх контактів. Вони самі ведуть переговори з тою стороною.

— Як це відбулося?

— Ти справді хочеш знати?

— Звісно ж, я хочу знати.

— Ну,— здалася вона, сідаючи обличчям до мене в позу лотоса.— Ми з Рендаллом помітили, як велосипедні вбивці двічі слідкували за тобою, тож я послала Рендалла з’ясувати, чого їм треба.

— Він сам пішов на зустріч з велосипедними вбивцями?

— Без вагань.

— А він справжній охоронець,— посміхнувсь я.— Добре, що він з тобою.

— З нами,— виправила вона.

— Що ти про це думаєш, про Рендалла й Діву? Я знаю, що Навін божеволіє через неї і гадав, що вона теж добре до нього ставиться.

— Ми ж у ізоляції, Шантараме. Те, що відбувається в ізоляції, зостається в ізоляції. Краще не втручайся в це.

— Ти маєш рацію, мабуть. Повертаємось до велосипедних убивць.