Розділ «Частина XII»

— Охорона провела їх додому. Їм ще пояснювати свою відсутність цілу ніч.

— І я все це проспав?

— Так і було. Ми допомогли Джасванту поставити барикаду назад, я прийняла душ, повернулась у ліжко, і ти дуже зрадів мене побачити. До речі, дівчата переказували вітання.

Я почувався якось дивно. Я завжди прокидався перший, незалежно від того, який був зморений, і якщо в когось у сусідній кімнаті впала ручка на підлогу, то мій глибокий сон відразу переривався. Але якимось чином я проспав цілу розмову на власному ліжку.

Це було незвичне почуття, воно збивало з пантелику, доповнювалося повільним пульсом і розмитою свідомістю, а змагатися з ним було неначе ходити по палубі корабля, що розхитувався на хвилях. Мені знадобився час, щоб збагнути: я почувався спокійно.

«Спокій,— сказав мені колись Ідрис,— це ідеальне прощення і є протилежністю страху».

— Ти слухаєш, Шантараме? — посміхнулася Карла, трусячи мене за підборіддя.

— Я уважно слухаю, Карло.

— Добре,— розсміялася вона.— То на чому ми зупинилися?

— Ти розповідала мені, як ви з Кавітою все це організували,— нагадав я, тримаючи її близько.

— Кавіта, Діва і я. Зараз, Діва — найзаможніша дівчина Бомбея, тож коли вона влаштувала вечірку для фетишистів, багатії вишикувались у лімузинах.

— Але ж Діви там не було.

— Ми підлаштували, щоб її завернули на блокпосту і відіслали в місто: це пристойна відмовка за будь-яких непередбачених подій під час вечірки.

— Щоб захистити її активи.

— Щоб захистити її активи,— підтвердила Карла, ляскаючи мене по грудях на знак згоди.

Це вперше вона таке зробила: цей легенький жест цілком розслабленої у коханні жінки прошив мені шкіру.

— Тож ви влаштували ігри для фетишистів і камери?

— У нас було сім цілей, разом з редактором, але з’явилися лише п’ятеро.

— Цілі?

— Перешкоди на шляху прогресу, які ми хотіли перетворити на посудини змін.