Розділ «Частина XII»

— Сер! Усе спокійно, сер, відколи почалася моя зміна о...

Долинув подвійний глухий удар: доверху набита вантажівка досягла «лежачого поліцейського». Ми обернулись і побачили, як вона наближається зі сходу.

Величезна вантажівка мала дерев’яний кузов з бортами, що сягали по груди людям, які туди напхалися. Коли вантажівка проїжджала під ліхтарями, то помаранчеві прапори здавалися спалахами жовтогарячого світла.

Вантажівка подолала другого «лежачого поліцейського»; співаючі люди в кузові підстрибували вгору-вниз, коли колеса наїжджали на перешкоду, і від передніх до задніх, притиснутих до заднього борту, прокотилося дві хвилі.

«Рам! Рам!» — так вони співали.

Позаду нас почувся гудок, і ми розвернулися, щоб побачити іншу вантажівку, яка їхала з заходу. На ній маяли зелені прапори.

«Аллагуакбар!» — чулося звідти.

Ми всі обернулися на помаранчеву вантажівку, а потім на зелену. Було ясно, що автомобілі проминуть одне одного дуже близько — в тому місці, де ми стояли посеред дороги.

— Ну добре,— спокійно сказав Домінік, ставлячи мотоцикла на бокову опору.— Радуйся, Маріє.

— Нараяні,— пробубнів Маган, також молячись жіночому божеству.

Я стояв разом з копами. Ми вертіли голови праворуч і ліворуч, стежачи за просуванням вантажівок, які скидали швидкість і вже ледве повзли.

Маган — коп, який самотужки наглядав за широким перехрестям, мав при собі поліцейську рацію і бамбукового кийка. Я зиркнув на нього і піймав його погляд.

— Усе гаразд,— заспокоював він.— Не хвилюйтеся. Сер тут не сам, а з нами.

— А ми разом із сером,— на маратхі відповів я.

— Правда! — на маратхі мовив Маган.— Вам до вподоби місцевий алкоголь?

— Він нікому не до вподоби,— розсміявсь я, а він приєднався.

Водії вирішили перевірити свою вправність, проїжджаючи одне одного якомога ближче. Підручні в кабіні поховали бокові дзеркала і попіднімали прапори вгору. Інші перехилялися через борти, вигукуючи інструкції водіям і гатячи по дерев’яних дошках.

Вантажівки — слони на черепахах — повзли, неначе ті черепахи назустріч одна одній, так близько, що рятувала тільки віра. Неподалік нас ці вантажівки призупинилися, співаки біля співаків. У кожному кузові було приблизно по сто скандуючих чоловіків, їхня віра була шалена. Їхній піт освячував їх. На кілька куплетів їхні співи розгортались і зливались, слова перегукувалися зі словами, а потім помаранчеві вихваляли зелених, а зелені вихваляли помаранчевих, оспівуючи одного Бога.

Я стояв напружено, готуючись до будь-чого, але у вантажівках не було злості. Молоді студенти дивилися лише на своїх братів і на Бога, без упину читаючи молитви.

Вони були на завданні. Пожежні загони не могли доїхати на пожежі в індуїстських і мусульманських районах через натовпи людей. Молодь у вантажівках була громадськими свідками, які ризикували власними життями, щоб загроза не заважала світським органам влади виконувати свою роботу.