Розділ «3»

— Якщо ви надішлете контракт факсом мені на роботу… — сказав хрипкий чоловік, а тоді двері грюкнули, і Ричард залишився стояти в коридорі квартири, що колись була його. Він мовчки тремтів від холоду.

— Це, — оголосив Ричард світові, прямо заперечуючи докази, отримані через органи чуття, — не відбувається насправді. — Бетфон заблимав фарами й пронизливо задзвонив. Ричард втомлено підняв слухавку. — Алло?

У слухавці пошипіло й потріщало, неначе дзвонили десь дуже здалеку. Голос по той бік дроту був незнайомий.

— Це містер Мейг'ю? — сказав він. — Містер Ричард Мейг’ю?

— Так, — відповів він. А тоді зрадів і додав: — Ви мене чуєте? Слава Богу. Хто це?

— Ми з напарником зустрічалися з вами в суботу, містере Мейг’ю. Я намагався довідатися про місце перебування певної юної леді. Чи ви пам’ятаєте? — голос мав масні, гидкі, лисячі інтонації.

— А, так. Це ви.

— Містере Мейг’ю. Ви сказали, що Дуері з вами немає. У нас є підстави вважати, що ви прикрасили правду, і то немало.

— А ви назвалися її братом.

— Усі люди браття, містере Мейг’ю.

— Її тут вже немає. І я не знаю, де вона.

— Нам це відомо, містере Мейг’ю. Ми діамантово недвозначно свідомі обох цих фактів. І якщо бути несказанно відвертим, містере Мейг’ю — а я впевнений, ви хотіли б, щоби я був із вами відвертий, чи не так? — то на вашому місці я б не переймався юною леді. Її дні вже полічені, і сума записується навіть не двозначним числом.

— Навіщо ви мені дзвоните?

— Містере Мейг’ю, — був радий пояснити містер Круп, — ви знаєте, яка на смак ваша власна печінка? — Ричард нічого не сказав. — Просто містер Вандемар пообіцяв мені власноруч вирізати вам вказаний орган і запхати до рота, перед тим як остаточно перерізати вашу жалюгідну тоненьку горляночку. Тож виходить, що про її смак, ви, певно, дізнаєтеся з перших уст, чи не так?

— Я зараз же дзвонитиму в поліцію. Ви не можете отак мені погрожувати.

— Містере Мейг’ю. Дзвоніть кому забажаєте, але мені було б сумно, якби ви розцінили це як погрозу. Ані ваш покірний слуга, ані містер Вандемар ніколи не погрожуємо, хіба не так, містере Вандемар?

— Ні? А що ж ви тоді, в біса, оце робите?

— Ми даємо вам свою обіцянку, — сказав містер Круп крізь шум статики, шипіння й луну. — І ми знаємо, де ви живете. — І він поклав слухавку.

Ричард міцно тримав слухавку й дивився на неї, а тоді тричі втопив кнопку 9: пожежники, поліція й швидка.

— Невідкладна допомога, — сказав оператор вказаної допомоги. — Яка служба вам потрібна?