— Ви подумаєте, що я абсолютно жахлива людина, але у мене кошмарна пам'ять на обличчя. Дайте мені секунду, і я все згадаю.
В цю мить Ричард зрозумів, що все по-справжньому, і важкий страх каменюкою осів на дно його живота. Яке б безглуздя з ним не коїлося, воно коїлося насправді. То був ані жарт, ані кпини, ані глузи.
— То нічого, — глухо сказав він. — Забудь.
І він пішов геть, вийшов крізь двері й подався коридором. Він майже досяг ліфта, коли вона вигукнула його ім'я.
— Ричарде!
Він обернувся. Це таки був жарт. Якась дріб'язкова помста. Щось таке, що можна пояснити.
— Ричард… Мейбері? — здавалося, вона пишається тим, що пам'ятає так багато.
— Мейг'ю, — сказав Ричард і увійшов до ліфта, двері якого зачинилися за його спиною, зігравши сумну низхідну мелодію на флейті.
Ричард пішов до своєї квартири, вибитий з рівноваги, спантеличений, гнівний. Іноді він махав рукою до таксі, але жодного разу не покладав справжньої надії на те, що бодай котресь із них зупиниться — і жодне не зупинилося. Ноги йому боліли, очі щипало, і він знав, що скоро прокинеться від цього дня, і тоді почнеться справжній понеділок — логічний, пристойний, чесний понеділок.
Діставшись до квартири, Ричард наповнив ванну гарячою водою, покинув одяг на ліжку в спальні, пішов голий через коридор і занурився в розніжливі води. Він вже майже задрімав, коли почув, як клацає у дверях ключ, і діловий чоловічий голос каже:
— Звісно, ви перші, кому я сьогодні її показую, але список зацікавлених наразі вже довший за мою руку.
— Вона не така велика, як я уявляла після опису, що вислала ваша контора, — сказала жінка.
— Так, вона компактна. Але я схиляюся до того, щоб вважати це перевагою.
Ричард не завдав собі клопоту замкнути двері ванної. Врешті-решт, він був сам у квартирі.
Хрипкіший, жорсткіший чоловічий голос мовив:
— Ви наче казали, що вона без меблів. Мені здається, що меблів тут до біса.
— Попередній пожилець, певно, залишив свій пожиток. Цікаво. Мені про це нічого не сказали.
Ричард став у ванні на ноги. Але тоді, через те, що був голий, а люди могли увійти будь-якої миті, він знов опустився у ванну, після чого доволі безпорадно пошукав очима рушника.
— Дивись, Джордже, — сказала жінка з коридору. — Хтось покинув рушника на стільці.
Ричард оглянув і відкинув як заміну рушнику губку, напівпорожню пляшку шампуню й жовту гумову качечку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 3. Приємного читання.