— А ванна тут яка? — спитала жінка.
Ричард схопив мачулку й розвісив її спереду нижче пояса. Тоді він підвівся, став спиною до стіни й приготувався скам'яніти від смертельного сорому. Двері відчинилися. До ванної ввійшли троє: юнак у пальто з верблюжої шерсті й пара середнього віку. Ричард подумав, чи вони так само зніяковіли, як і він.
— Розміром похизуватися не може, — сказала жінка.
— Це компактність, — м'яко виправило її верблюже пальто. — Не потребує значних зусиль для догляду.
Жінка провела пальцем по раковині й наморщила носа.
— Гадаю, ми все побачили, — сказав чоловік середнього віку.
Вони вийшли з ванної.
— Тут було би зручно, — сказала жінка.
Розмова продовжилася в притишених тонах. Ричард виліз із ванни й підступив до дверей. Він помітив рушника, що висів на стільці в коридорі, висунувся й схопив його.
— Ми беремо її, — сказала жінка.
— Справді? — спитало верблюже пальто.
— Це саме те, що треба, — пояснила вона. — Або стане таким, коли ми обживемося. Можна підготувати її на середу?
— Звісно. Ми повиносимо цей мотлох вже завтра, без проблем.
Змерзлий і загорнутий в рушник Ричард, з якого крапало на підлогу, кинув на нього сердитий погляд.
— Це не мотлох, — сказав він. — Це моє добро.
— Тоді ми візьмемо ключі у вашій конторі.
— Перепрошую, — жалібно сказав Ричард. — Я тут живу.
Вони проштовхалися повз Ричарда до дверей.
— Приємно мати з вами справу, — сказало верблюже пальто.
— Ви… хоч котресь із вас мене чує? Це моя квартира. Я тут живу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 4. Приємного читання.