Розділ «Трохи на додачу…»

Він бачив, що Сапсан теж позадкував.

Його легені пекло. Серце билось аж у скронях, гупаючи так голосно, що майже перекривало дзвін у вухах.

Тільки вперши спину в книжкову полицю на стіні й відійшовши наскільки можливо далеко від конверта, він дозволив собі глибоко вдихнути. Він почув, що Сапсан теж набрав повітря.

Щось затріщало. Сапсан широко розкрив рота, і липка стрічка впала на землю.

— Що тут сталося? — спитав він.

— Ми вибралися з цієї кімнати й Пастушого Кута, якщо я не помиляюся, — сказав де Карабас. — Що буває зі мною дуже рідко. Ти не розв'яжеш мене?

Він відчув Сапсанові пальці на своїх руках, а тоді пута впали додолу.

Почулося глухе ревіння.

— Я зараз когось уб'ю, — сказав Слон. — Щойно зрозумію, де це я зайшов.

— Ох, моє серце, — сказав маркіз, розтираючи руки. — Ви хотіли сказати «куди»? — Пастух і вівчури зробили незграбні пробні кроки до дверей. — І дозвольте вас запевнити, що ви нікого не вб'єте, якщо хочете повернутися до свого замку живим.

Хобот Слона роздратовано вимахував туди-сюди.

— Тебе я точно вб'ю.

Маркіз вискалився.

— Ви зараз примусите мене сказати «пфф», — мовив він. — Або навіть згадати рябу кобилу. До цієї миті я ніколи в житті не мав ані найменшого потягу згадувати рябу кобилу, але зараз я відчуваю, як він наростає всередині…

— Заради Храму й Арки, що в тебе вселилося? — спитав Слон.

— Неправильне питання. Але я поставлю правильне питання замість вас. Ось воно: що в нас трьох не вселилося? Воно не вселилося в Сапсана і в мене, бо ми затамували подих. Воно не вселилося в вас, бо, можливо, ви слон з надійною товстою шкірою, а може тому, що ви дихаєте через хобот, а той звисає майже до землі — але що вселилося в наших поневолювачів? А відповідь на питання про те, що в нас не вселилося, така: ті самі спори, що проникли всередину нашого тілистого пастуха і його псевдособачих супутників.

— Спори Гриба? — спитав Сапсан. — Гриба Грибного народу?

— Саме так. Того самісінького Гриба, — підтвердив маркіз.

— Гадська кров! — вигукнув Слон.

— І тому, — сказав де Карабас Слонові, — якщо ви спробуєте вбити мене чи Сапсана, то не тільки не зможете, а й приречете нас усіх на загибель. Коли ви закриєте рота, і ми з усіх сил будемо вдавати, що й досі залишилися частиною гурту, в нас з'явиться шанс. Спори саме проникають у їхні мізки. Гриб покличе їх додому будь-якої миті.