— Це приємно, — мовив він.
Вона зачинила двері й наблизилась до нього на кілька кроків.
— Ричарде, знаєш, що дивно? Я пам'ятаю, як скасувала наші заручини. Але ледве пам'ятаю, через що ми посварилися.
— Хіба?
— Але це не важливо, правда? — вона оглянула кабінет. — Тебе підвищили?
— Так.
— Я рада за тебе, — вона сягнула до кишені пальта й витягла маленьку коричневу коробку. Вона поклала її Ричарду на стіл. Він розкрив її, хоч і знав, що в ній лежить. — Це наша обручка. Я подумала, що, мабуть, віддам її тобі, а потім, ну, якщо все залагодиться, то, можливо, одного дня ти знову запропонуєш її мені.
Обручка блищала в сонячному промінні — то була найкоштовніша річ, яку він коли-небудь купував.
— Залиш її собі, Джесико, — сказав він. А тоді: — Пробач.
Вона прикусила нижню губу.
— Ти зустрів когось?
Він вагався. Згадав Ламію, Мисливицю, Анестезію і навіть Дуері, але жодна з них не була тим кимось, про кого питала Джесика.
— Ні, нікого, — а тоді, розуміючи, що це правда, він додав: — просто я змінився, от і все.
Жужкнув інтерком.
— Ричарде? Ми на тебе чекаємо.
Він натис кнопку.
— Зараз спущуся, Сильвіє.
Він глянув на Джесику. Вона мовчала. Можливо, вона не мала слів, які могла довірити собі промовити. Вона вийшла й тихо зачинила за собою двері.
Ричард зібрав потрібні папери однією рукою. Іншою рукою він провів обличчям, ніби витираючи щось: може, смуток, може, сльози, а може — Джесику.
Він знову почав їздити на роботу й додому підземкою, хоч скоро усвідомив, що вже не купує газет, щоб почитати у вагоні вранці й увечері, а натомість вдивляється в обличчя людей навколо, обличчя усіх видів і кольорів, і думає собі, чи всі вони з Горішнього Лондона, і що насправді коїться в їхніх головах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „20“ на сторінці 5. Приємного читання.