Розділ «14»

Дуері простягла руку й погладила жабку по голові.

— У неї гарні очі, — сказала вона. — Залиш її собі, Гаммерсміте. Вона принесе тобі удачу. Дякую тобі ще раз. Я знаю, що можу покластися на твою обачність.

— Можете цілком довіритися мені, леді, — щиро сказав Гаммерсміт.

Вони сиділи на Лондонському мурі й ні про що не говорили. Старий Бейлі повільно спустив дитячого візка на землю внизу.

— Де ринок? — спитав маркіз.

— Он там, — показав Старий Бейлі на крейсер.

— Дуері й решта. Вони чекатимуть на мене.

— Ти не в тому стані, щоб кудись ходити.

Маркіз болісно закашлявся. На звук Старому Бейлі здалося, що в де Карабаса в легенях ще й досі повно каналізації.

— Я сьогодні подолав чималий шлях, — прошепотів де Карабас. — Ще кілька кроків мені не зашкодять. Він оглянув свої долоні й повільно порозминав пальці, ніби хотів перевірити, чи вони слухатимуться. Тоді він знову крутнувся й почав незграбно спускатися з муру, але перед тим хрипко й, мабуть, трохи сумно сказав:

— Скидається на те, Старий Бейлі, що я винен тобі послугу.

Коли Ричард повернувся з карі, Дуері підбігла до нього й оповила руками. Вона міцно притисла його до себе, навіть поплескала нижче спини, а тоді вихопила з його рук паперового пакунка й енергійно його розкрила. Вона витягла коробочку з овочевим карі й заходилася радісно жувати.

— Дякую, — сказала Дуері з повним ротом. — Маркіза ще ніде не видно?

— Ані знаку, — сказала Мисливиця.

— А Крупа й Вандемара?

— Теж ні.

— Смачне карі. Справді дуже добре.

— Ланцюжком розжилася? — спитав Ричард. Дуері трохи потягла ланцюжка вгору з-під одягу, щоб показати, а тоді дала йому впасти назад під вагою ключа.

— Дуері, — сказав Ричард, — це Ламія. Вона провідник. Каже, що може відвести нас куди завгодно в Долішньому.

— Куди завгодно? — Дуері плямкала хрустиками.