Саме тоді…
… все скінчилося, і листя, папірці й пластикові торбинки — все попадало на землю, на воду й на дорогу.
Високо на руїнах Лондонського муру тиша, що змінила вітер, була певним чином гучніша за нього. Її перервав кашель — жахливий мокрий кашель. Затим почувся звук, з яким хтось незграбно перевернувся. А тоді звук, з яким когось важко знудило.
Маркіз де Карабас вивергав каналізаційну воду через край Лондонського муру, заляпуючи сіре каміння коричневою бридотою. На очищення тіла від тієї води знадобилося чимало часу. А тоді він сказав сиплим голосом, що був не набагато гучніший за шепіт:
— Здається, мені перерізали горло. У тебе нема чим його обмотати?
Старий Бейлі потрусив кишені й витяг відріз брудної тканини. Він передав її маркізові, а той кілька разів обмотав нею шию й міцно затягнув. Старому Бейлі це дещо недоречно нагадало високо пов’язані шийні хустки франтів часів Регентства, зокрема Бо Браммелла.
— Випити є? — прокаркав маркіз.
Старий Бейлі витяг фляжку, відкрутив корок і простягнув її маркізу, котрий хильнув, скільки вмістилося в рот, а тоді скривився від болю й слабко закашляв. Чорний щур, що зацікавлено за всім цим спостерігав, тепер поліз спускатися муром. Він розповість Золотим: за всі послуги віддячено, усі борги повернуто.
Маркіз повернув фляжку Старому Бейлі.
— Як почуваєшся? — спитав той.
— Бувало й краще, — маркіз сидів і тремтів. У нього текло з носа, а очі бігали туди й сюди: він дивився на світ, ніби ніколи раніше його не бачив.
— Заради чого тобі знадобилося піти й дати себе вбити — от що мені цікаво, — сказав Старий Бейлі.
— Інформація, — прошепотів маркіз. — Люди розповідають тобі набагато більше, коли знають, що ти от-от помреш. А коли так і станеться, вони розповідають ще трохи.
— То ти дізнався те, чого хотів?
Маркіз провів пальцями по ранах на руках і ногах.
— О так, більшу частину. Тепер у мене трохи чіткіше уявлення про те, що стоїть за всіма цими подіями. — І він знову заплющив очі, обійняв себе руками й почав повільно розхитуватися вперед і назад.
— А як воно? — спитав Старий Бейлі. — Бути мертвим?
Маркіз зітхнув, а тоді скривив губи в усмішці, що здаля нагадувала його колишню, й мовив:
— Проживеш досить довго, Старий Бейлі, і сам дізнаєшся.
Старий виглядав обманутим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „14“ на сторінці 6. Приємного читання.