Розділ «13»

— Я не знаю.

Повз них у протилежному напрямку промчала якась маленька постать. Хвилинку по тому інша пара крихітних постатей вже бігла в їхньому напрямку, переслідуючи першу. Коли вони пробігали повз них, Мисливиця викинула руку вбік і вхопила малого хлопця за вухо.

— Йой, — вигукнув він, як би це зробив будь-який хлопчак. — Відпусти! Вона вкрала мого пензля.

— Так і є, — писнув голос далі коридором. — Вкрала.

— Я не крала, — почувся ще вищий і писклявіший голос далі коридором.

Мисливиця вказала на малюнки на стіні печери.

— Це ти намалював? — спитала вона.

Хлопець відповів із захмарною пихою, яку можна побачити лиш у найвеличніших митцях і дев'ятирічних хлопцях.

— Ага, — різко сказав він. — Деякі.

— Непогано, — сказала Мисливиця.

Хлопець люто зиркнув на неї.

— Знаєш місце наступного Плавучого ринку? — спитала Дуері.

— Белфаст, — сказав хлопець. — Сьогодні.

— Дякую, — сказала Дуері. — Сподіваюся, ти повернеш свого пензля. Відпусти його, Мисливице.

Та відпустила хлопцеве вухо. Він не поворухнувся. Змірявши її поглядом, він скорчив гримасу, аби показати, що він, безперечно і безсумнівно, геть цим не вражений.

— То це ти Мисливиця? — спитав він. Вона скромно всміхнулася йому. Він хмикнув. — Ти найкраща охоронниця у Долішньому?

— Так про мене кажуть.

Хлопець відвів руку назад і знову викинув уперед одним плавним рухом. Тоді він здивовано завмер, розкрив долоню й глянув на неї. А потім спантеличено подивився на Мисливицю. Мисливиця відкрила свою долоню й показала маленького викидного ножика з лиховісним лезом. Вона підняла його вгору, куди хлопець не міг дістати. Він зморщив носа.

— Як ти це зробила?

— Киш звідси, — сказала Мисливиця. Вона склала ножика й жбурнула його хлопцеві, що не озираючись рвонув далі коридором, наздоганяючи свого пензля.