Розділ «13»

Тоді містер Круп високо підніс свого ліхтаря й озирнув місце, де вони стояли.

— Сумно стає від самої думки, — сказав містер Круп, — скільки народу ходитиме вулицями нагорі й ніколи не пізнає краси цих колекторів, містере Вандемар. Цих соборів з червоної цегли у них під ногами.

— Майстерно зведених, — погодився містер Вандемар.

Вони розвернулися до коричневої води спинами й попрямували назад у тунелі.

— З містами як з людьми, містере Вандемар, — тонко спостеріг містер Круп. — Стан кишок надважливий для загального здоров'я.

Дуері повісила ключа на шию на мотузці, яку знайшла в одній з кишень своєї шкіряної куртки.

— Це не дуже безпечно, — сказав Ричард. Дівчина скорчила йому гримасу. — Але ж таки не безпечно, — сказав він.

Вона знизала плечима.

— Гаразд, — сказала. — Підберемо для нього ланцюжка, коли дістанемося ринку.

Вони йшли крізь лабіринт печер і глибоких, вирубаних у вапняку тунелів, що здавалися майже доісторичними.

Ричард загиготів.

— Чого смієшся? — спитала Дуері.

Він вискалився.

— Просто уявив маркізове обличчя, коли він дізнається, що ми дістали у братів ключа без його допомоги.

— Я впевнена, що в нього знайдеться напохваті щось сардонічне, — відповіла вона. — А тоді повернемося до ангела. Тією «довгою і небезпечною дорогою». Що б воно не значило.

Ричардові заманулося сказати: «Гадаю, це значить, що дорога буде довга й небезпечна», і він примусив себе змовчати. Натомість він замилувався малюнками на стінах печер. Каштанові, вохряні й сієнові штрихи зображали агресивних вепрів і полохливих газелей, кудлатих мастодонтів і гігантських лінивців: Ричардові здавалося, що цим малюнкам мало бути по кілька тисяч років, але коли вони звернули за ріг, він помітив намальовані в тому ж стилі зображення вантажівок, домашніх котів, легкових машин, і — на помітно менш поважному місці, неначе бачених лиш іноді й з далекої відстані — літаків.

Жоден з малюнків не розташовувався високо від землі. Ричард подумав, чи не були малярі расою підземних пігмеїв-неандертальців. У цьому дивному світі вони були такі ж імовірні, як і все інше.

— То де буде наступний ринок? — спитав він.

— Гадки не маю, — сказала Дуері. — Мисливице?

Та випірнула з тіні.