— Він… — почав Ричард. — Той маркіз. Ну, знаєш, якщо чесно, він мені здається трохи слизьким.
Дуері зупинилася. Сходи закінчилися грубою цегляною стіною.
— Мугу, — погодилася вона. — Він так само трохи слизький, як щури трохи вкриті хутром.
— То чого ти звернулася по допомогу до нього? Хіба ніхто інший не міг тобі допомогти?
— Поговоримо про це пізніше, — вона розгорнула сувій, що дав їй Граф, глянула на павутинчасте архаїчне письмо, а тоді знову його скрутила. — Ми впораємося, — рішуче сказала вона. — Усе тут. Нам тільки треба потрапити до Британського музею. Знайдемо там Анґелус і геть звідти. Легко. Нічого такого. Забавка. Заплющ очі.
Ричард слухняно заплющив.
— Нічого такого, — повторив він. — Коли таке говорять у кіно, це завжди значить, що зараз відбудеться щось жахливе.
Він відчув на обличчі легенький вітерець. Щось змінилося в текстурі темряви за його повіками.
— І до чого це ти ведеш? — спитала Дуері. Акустика теж змінилася — тепер вони були в більшому приміщенні. — Можеш розплющувати.
Він розплющив очі. Вони стояли по інший бік стіни, вочевидь, у якійсь кімнаті для мотлоху, але не в простій старій комірчині — було в цьому мотлоху щось доволі дивне й особливе. То був величний, рідкісний, дорогий різновид мотлоху, який можна знайти хіба що…
— Це ми вже у Британському музеї? — спитав він.
Вона насупилася, ніби про щось думала чи до чогось прислухалася.
— Не зовсім. Ми дуже близько. Гадаю, це якийсь запасник чи щось таке. — Вона простягла руку, щоб торкнутися тканини антикварного костюма, що демонструвався на восковому манекені.
— Я дуже хотів би, щоб ми залишилися з нашою охоронницею, — сказав Ричард.
Дуері схилила голову набік і важко на нього подивилася.
— І від чого тебе треба тут охороняти, Ричарде Мейг’ю?
— Ні від чого, — визнав він. А тоді вони звернули з ріг, і він сказав: — Ну… хіба що від них.
— Лайно, — одночасно з ним сказала Дуері.
На постаментах обабіч проходу, яким вони йшли, стояли містер Круп і містер Вандемар.
Вони нагадували Ричарду виставку сучасного мистецтва, на яку його колись повела Джесика: неймовірно молодий митець оголосив, що зрівняє з землею всі Табу Мистецтва, для чого розпочав кампанію з систематичного грабунку могил, щоб виставити тридцять найбільш цікавих результатів своїх набігів у скляних ящиках. Виставку закрили після того, як митець за шестизначну суму продав Викраденого Кадавра Номер 25 рекламній агенції, а родичі Викраденого Кадавра Номер 25, побачивши знімок фігури в газеті «The Sun», подали позов з метою отримати відсоток від купівлі-продажу і змінити назву предмета мистецтва на «Едґар Фоспрін, 1919–1987, любий чоловік, батько і дядько. Спочивай з миром, тату». Ричард із жахом глипав на сховані під склом трупи в заплямованих костюмах і розлізлих сукнях — він ненавидів себе за те, що дивився, але не був здатен відвернутися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Небудь-де» автора Ніл Ґейман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „8“ на сторінці 6. Приємного читання.