Розділ «Чотири роки по тому…»

Увірвавшись до судової зали, Вульф вступив у багряну калюжу, що вже починала просочуватися з-під дверей. Бакстер нерухомо сиділа далеко від нього, біля лави підсудних, стікаючи кров’ю там, де деревина колись уже була просочена кров’ю Халіда. Він рвонувся до неї, але, піднявши меча, між ними став Массе.

— Цього досить, — сказав він.

Його викривлена посмішка викликала огиду.

Бакстер була в напівсні. Холодні, промоклі штани прилипали до шкіри. Вона силкувалася притискати артерію, але відчувала, що кожного разу, коли кліпала, могла заснути. Її обличчя вкривали глибокі подряпини від спроб витягнути кляп, який Массе так міцно затиснув їй на голові, й вона знала, що не могла відпустити артерію, щоби спробувати знову звільнитися.

Бакстер відчувала, як їй у спину втискається її ж пістолет, от тільки у наручниках нізащо не змогла б до нього дотягтися. Массе пропустив це. Вона спробує ще раз. Коли вона обережно підняла ліктя від ноги, з рани страхітливо почали виштовхуватися постійні цівки яскраво-червоної крові в ритмі її пришвидшеного серцебиття.

Бакстер потягнулася вправо, але ліва рука обмежувала її рухи. Вона сковзнула пальцями по металу. Вигнула спину, бажаючи, щоб її рука вивихнулася, зламалася, що завгодно, лише щоб дотягтися іще на кілька міліметрів.

Калюжа, в якій вона сиділа, збільшилася вдвічі за кілька секунд. Вона розчаровано застогнала і знову притиснула ліктя, щоб зупинити кровотечу, лише даремно обмінявши сім секунд марних спроб на кілька хвилин свого життя.

Массе кинув своє довге пальто на одну з лавок. Під ним він був одягнений у ту ж таки сорочку, штани та черевики, що й тоді, коли Вульф знайшов його на Ґолдгавк-роуд. Це було його маскування. Коли двоє міцних чоловіків зіткнулися на якусь мить, Вульф ще й досі важко дихав. Як же мізерно він переважав у вазі та об’ємах, тоді як Массе був немов зліплений із самих лише м’язів.

— Усе це могло мати такий різний кінець, — проскреготів Массе, з натяком на жалкування в голосі.

У поспіху евакуації хтось залишив зверху на стосові паперів дорогу на вигляд чорнильну ручку. Коли Массе продовжив, Вульф змінив позицію, акуратно піднявши умовну металеву зброю.

— Я знаю, де ти був учора… на площі Піккаділлі.

Гнів Вульфа змінився здивуванням.

— Я хотів побачити, чи зможеш ти це зробити, — сказав Массе. — Але ти слабкий, Натане. Ти був слабким учора. Ти був слабким того дня, коли не зміг добити Наґіба Халіда, і тепер ти теж слабкий. Я бачу це в тобі.

— Повір мені, якби ти не ворухнувся…

— Я не рухався, — перебив Массе. — Я спостерігав за тим, як ти панікуєш. Я спостерігав, як ти пробіг повз мене. Мені було цікаво, ти й справді не помітив мене, коли я стояв прямісінько перед тобою, чи просто не забажав помічати?

Вульф похитав головою. Він намагався згадати ту мить, коли загубив Массе в натовпі. Він мав хоробрість покінчити з ним. Массе просто зараз маніпулював ним, змушуючи сумніватися у собі.

— Тож, мабуть, ти бачиш марність усього цього? — м’яко продовжив Массе.

Він зупинився.

— Бо ти мені подобаєшся, а це і справді так. Я збираюся запропонувати тобі вибір, якого не мав ніхто із твоїх попередників: ти можеш стати навколішки й даю слово, я зроблю все чисто. Ти нічого не відчуєш. Або ти можеш боротися, і все стане неприємним.

Вульф витримав такий же спраглий погляд, яким він часто був у Массе.