— Овва, — глузливо промовила Бакстер, коли Едмундс підвівся й попрямував до її кабінету.
Едмундс зачинив за собою двері й сів за стіл, на якому лежав лист, який він надрукував того ранку о 4.30.
— Мушу визнати, що здивована, — сказала вона. — Особливо сьогодні, з-поміж усіх днів.
— Мені здається, я зробив усе, що міг у цій справі, — сказав він, жестом вказуючи на чималий стос документів біля листа.
— Таки правда.
— Дякую.
— Ви впевнені щодо цього?
— Так.
Вона зітхнула.
— Я й справді бачила для вас яскраве майбутнє.
— Я теж. Проте не тут, на жаль.
— Дуже добре, сьогодні я підпишу документи на переведення.
— Дякую, заступнику комісара.
Едмундс і Ваніта потисли руки, а потім він вийшов із кімнати. Тиняючись без діла біля фотокопіювального пристрою і щоб хоч щось підслухати, Бакстер спостерігала за їхньою короткою розмовою. Едмундс забрав свій піджак і підійшов до неї.
— Ідеш кудись? — запитала вона.
— У лікарню. Тіа шпиталізували вночі.
— Вона..? Дитина..?
— Гадаю, з ними обома все гаразд, однак моє місце там.
Едмундс бачив, що Бакстер вагалася між співчуттям до його родини та невірою, що він покине команду, покине її в такий важкий час.
— Я не потрібен тобі тут, — запевнив її він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 203. Приємного читання.
TextBook