Бакстер бачила, що Массе непритомний, але живий. Із того місця, де вона сиділа, їй було видно, як піднімаються та опускаються його груди з кожним подихом повітря крізь його розтрощене обличчя, і чула, як кров забруднює його важке дихання. Хоча він і заслужив такі страждання, усе ж було неможливо не поспівчувати понівеченому тілу, яке лежало обличчям до підлоги судової зали.
Добре, що все закінчилося до того, як Вульф прикінчив його.
Неподалік почулися крики, вирвавши Вульфа з оціпеніння. Він рвонувся до Бакстер.
— Не чіпай мене! — закричала вона.
Здавалося, вона боялася його, і він бачив, що вона тримає палець на спусковому гачку.
Вульф підняв руки так високо, як тільки міг.
— Я можу допомогти, — сказав він, здивований її реакцією.
— Не підходь.
Вульф зрозумів, що його рукава просякнуті темно-червоною кров’ю.
— Ти боїшся мене? — його голос обірвався, коли він запитав.
— Так.
— Це… Це не моя кров, — запевнив він її.
— Гадаєш, від цього стало краще? — недовірливо запитала Бакстер.
Вона починала ковтати слова.
— Поглянь, що ти накоїв! — вона вказала на чоловіка, який помирав у кутку. — Ти чудовисько! — прошепотіла вона.
Вульф витер з очей кров Массе.
— Лише тоді, коли мушу ним бути, — сумно промовив він.
Його очі блискотіли, коли він силувався тримати руки піднятими.
— Я б ніколи не нашкодив тобі.
Бакстер із гіркотою засміялася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 207. Приємного читання.