— І якщо ти думаєш, що я відпущу тебе туди одну…
— Я поїду.
— Ні.
— Мені потрібно лише кілька хвилин із ним, а потім я викличу підтримку, присягаюся.
Фінлі якийсь час це обмірковував.
— Я викличу, — сказав він.
Здавалося, Бакстер була у відчаї.
— … за п’ятнадцять хвилин, — додав він.
Бакстер посміхнулася.
— Мені потрібно півгодини.
— Даю тобі двадцять хвилин. Будь обережною.
Бакстер чмокнула його в щоку і згребла зі столу сумку. Фінлі стало не по собі, коли він встановлював на своєму годиннику таймер відліку. Він бачив, як Бакстер пройшла повз кабінет Ваніти, а потім вибігла, щойно дійшовши до дверей.
***
Поки люди внизу організовано збирали свої речі й евакуювалися, Вульф залишався сидіти. Чоловік на лаві підсудних відчував спокусу скористатися шансом, однак був надто нерішучий, і двоє охоронців квапливо забігли всередину, щоб вивести його. Після того, як неуважний адвокат повернувся за своїм забутим лептопом, Вульф залишився сам у відомій судовій залі. Навіть попри сирени він чув, як грюкали двері і як людей виводили до найближчого виходу.
Хотів би він, щоб це була тільки пожежа, проте підозрював, що це було дещо значно небезпечніше.
Розділ 35
Понеділок, 14 липня, 2014 [11.57]
Сирени різко обірвалися, одначе в повітрі залишилося їхнє примарне відлуння, яке безкінечно відбивалося під склепінчастою стелею Великої зали. Коли дзвін у вухах Вульфа затих і судова зала повернулася до відповідної тиші, її порушив новий звук: невпевнені кроки, які наближалися до дверей. Вульф залишався сидіти на балконі. Він силкувався заспокоїти дихання і стиснув кулаки так, що кісточки аж побіліли.
Нечітка пам’ять виокремила недоречний спогад: яскраве світло над головою в довжелезному коридорі, приголомшливий дзвінок телефону, хтось відповів: пацієнт? Медсестра? Він заледве пам’ятав, як вони піднесли трубку до вуха. Йому хотілося покликати їх, застерегти, не дивлячись на те, що й сам покладався на щось нераціональне, хай навіть лише на мить.
Такий же страх охопив його і зараз.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 207. Приємного читання.
TextBook