Розділ «Чотири роки по тому…»

Вона глянула на Массе, сумніваючись, що той виживе, а потім згадала, що їй потрібно сховати пістолет. Вона потягнулася вправо, але пальцями намацала лише жорстку підлогу. Зі значними зусиллями вона повернула голову і побачила, що він зник.

— Покидьок! — посміхнулася вона до себе.

Коли гурт поліціянтів у чорному увірвався до кімнати, Бакстер високо підняла руки, тримаючи посвідчення над головою.

Вульф ішов знайомими коридорами подалі від звуків обшуку. Перед тим, як вийти через перший пожежний вихід, Вульф застібнув пальто Массе, щоб приховати закривавлену сорочку, й одягнув окуляри. Навколо нього заволали сирени, але він знав, що для будь-кого на вулиці неможливо почути їх у хаосі перед будівлею.

Краплі дощу барабанили й далі, додаючи різноманітним яскравим авто спеціальних служб додаткового блиску. На іншому боці вулиці зібралися преса і зростаючий натовп допитливих зівак, які штовхалися там за місце, намагаючись хоч одним оком підглянути, на що там дивляться всі інші.

Вульф спокійно пройшов безлюдною вулицею між будівлями та поліційною загорожею, коли мимо пробігли двоє парамедиків. Він змахнув своїм посвідченням у загальному напрямку молодому поліціянту, який був надто зайнятий, стримуючи репортерів. Коли він пройшов під поліційною стрічкою, то поглянув на скульптуру Феміди, яка спостерігала з даху, завжди хитаючись на межі, а потім почав продиратися крізь натовп людей, схованих під темними парасольками.

Коли дощ посилився, він накинув на голову каптур довгого чорного пальта і пішов крізь натовп, відчуваючи, як люди проштовхуються повз нього, переступаючи через тих, хто так байдуже перекривав їм шлях та ігноруючи їхні дошкульні погляди, адже ніхто з них не знав, що серед них є чудовисько…

Вовк у овечій шкурі.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!