Розділ «Чотири роки по тому…»

— Я не фрік! — перебив Массе, підскочивши на ноги та закричавши голосніше, ніж Вульфу здавалося можливим.

До напруженої атмосфери в приміщенні приєдналися звуки сирен.

На підлогу судової зали закрапала піниста кров, коли Массе розізлився й почав важко дихати. Його моторошна втрата контролю лише заохотила Вульфа.

— … який звинувачує у своїй темряві та збоченні голоси в голові. Ти вбивав з якоїсь раціональної причини, як і всі інші, адже тільки так слабкий може відчути себе сильним.

— Хіба нам варто вдавати, що ти не знаєш, хто я? Що я?

— Я точно знаю, що ти є, Летаніелю. Ти обманутий, нарцистичний психопат і скоро не будеш винятковішим за ще одного фріка в поганенькому костюмі.

Массе глянув на Вульфа таким поглядом, що тому стало не по собі. Массе мовчав, обмірковуючи свою відповідь.

— Я незмінний, вічний, назавжди, — сказав Массе з цілковитою самовпевненістю.

— З цього місця, де я сиджу, ти виглядаєш не надто незмінним і вічним назавжди, — сказав Вульф із удаваною впевненістю. — Насправді, ти виглядаєш так, наче гарячка може вирубити тебе раніше, ніж це зможу зробити я.

Массе самовпевнено пробігся рукою глибокими заглибинами в шкірі.

— Це належить Летаніелю Массе, — сказав він тихо, але так, що його слова назавжди врізалися в пам’ять. — Він слабкий, хворобливий, і коли він горів у вогні, я зажадав оболонку, яку він залишив по собі.

Витягши з дерев’яного столу церемоніальний меч, Массе знову зійшов на підлогу в судовій залі.

Тепер сирени були прямісінько над ними.

— Ти намагаєшся спровокувати мене? Саме тому ти мені й подобаєшся, Вульфе! Ти зухвалий… рішучий. Якщо суд каже тобі, що потрібні докази, ти сфабрикуєш їх. Варто присяжним виправдати когось, ти вирішуєш самотужки вбити його за кілька дюймів він них самих. Тебе звільнили і відновили. І навіть, коли ти зіткнувся сам на сам зі смертю, то віддано чіпляєшся за життя. Справді.

— Якщо ти такий мій запеклий прихильник… — саркастично прокоментував Вульф.

— Відпустити тебе? — запитав Массе так, наче така думка була для нього цілком новою. — Ти ж знаєш, що так це не працює.

Сирени затихли, а це означало, що будь-якої миті будівлю заповнять озброєні поліціянти.

— Вони тут, Массе, — сказав Вульф. — Ти не зможеш сказати нічого, чого вони ще не знають. Це кінець.

Вульф устав, аби вийти.

— Доля… Призначення. Усе це так жорстоко, — сказав Массе. — Навіть тепер ти віриш, що не помреш у цій судовій залі, та й чому б тобі в це вірити? Усе, що тобі потрібно, це вийти крізь ці двері й не повертатися. Тобі варто так і зробити. Справді варто.