Розділ «Чотири роки по тому…»

Едмундс розплющив очі й кілька секунд не міг зрозуміти, де він знаходився. Він відлежав собі руку, заснувши на купі паперів, і витріщився на стелажі навколо. Едмундс був надто виснажений і поєднання темряви й тиші виявилося для нього забагато. Опанувавши себе, глянув на годинник на зап’ястку: 21.20.

— От же лайно!

Він повкидав усе, що лежало на підлозі, назад до коробки з доказами, поставив її на полицю і побіг до виходу.

Вульфу заледве вистачило грошей, щоб оплатити просто здирницьку вартість поїздки на таксі, і він вийшов з авто перед Гемінґвеєм на Вімблдон Гай-стрит. Він продерся крізь натовп любителів випити на свіжому повітрі й показав у барі посвідчення.

— Вона пішла до туалетів, — сказала йому дівчина за стійкою. — Там із нею хтось. Ми б викликали швидку, та вона наполягала подзвонити спершу вам. Зачекайте-но, ви ж той Вульф. Той самий Вульф!

До того часу, як дівчина встигла витягти з кишені телефон із камерою, Вульф уже прямував до туалетів. Він подякував офіціантці, яка була така ласкава посидіти з Бакстер, поки він приїде, і відпустив її. Потім присів біля Бакстер. Вона все ще була при свідомості, однак відповідала лише, коли він ущипнув її чи покликав на ім’я.

— Як у давні гарні часи, — сказав він.

Він натягнув їй на голову піджак, щоб приховати обличчя, передбачивши, що дівчина за барною стійкою вже розповіла кожному фотографу-аматору, що чоловік із новин у жіночій вбиральні. Він згріб Бакстер на руки й виніс її.

Швейцар розчищав їм шлях через натовп. Вульф більше переймався тим, щоб винести жінку з отруєнням надвір, перед тим, як її знову знудить, аніж про її добробут, однак був вдячний за допомогу. Він поніс її далі вулицею і майже впустив на вузьких сходах, коли піднімався до її квартири. Якимось дивом він зміг відімкнути вхідні двері й почув гучний звук радіо. Спіткнувшись у спальні, він поклав її на ліжко.

Вульф зняв її черевики та зв’язав волосся ззаду, як безліч разів раніше, хоча й ненадовго. Потім пішов на кухню, щоб принести миску, і вимкнув музику, нагодував Відлуння. У раковині було дві порожні пляшки вина і він вилаявся, що не запитав у працівників бару, скільки ще вони їй налили.

Вульф наповнив дві склянки водою, випив свою і повернувся до спальні. Там він поставив миску біля ліжка, а склянку на тумбочку, скинув свої черевики й заліз на ліжко поруч. Бакстер уже хропіла.

Він вимкнув лампу та витріщився на темну стелю, прислухаючись до стукоту перших крапель дощу в шибки. Він сподівався, що нещодавній рецидив Бакстер був спричинений лише стресом, який вони всі відчували, і що вона все ще могла контролювати ваду, якої ніколи не зможе позбутися назавжди. Він так довго допомагав їй приховувати це від усіх, надто довго. Коли він умостився для ще однієї безсонної ночі, час від часу перевіряючи, чи вона все ще дихає, та прибираючи після неї, то замислився над тим, чи взагалі допомагав чимось.

Поки Едмундс дістався додому, то промок до нитки і побачив, що в домі було вимкнене все світло. Він якомога тихіше прокрався темним коридором, гадаючи, що Тіа вже спить, однак, коли дійшов до відчинених дверей спальні, то побачив ще й досі нерозстелене ліжко.

— Ті? — покликав він.

Він обхо`див кімнату за кімнатою і вмикав світло, помічаючи, що деякі речі зникли: робоча сумка Тіа, її улюблені джинси, ходяче нещастя кіт. Вона не залишила записки, не було потреби. Вона була у матері. Він надто часто залишав її саму, і не тільки під час розслідування справи «Ляльки», а й узагалі відколи його перевели.

Він важко опустився на диван, де, як очікував, мав спати того вечора, і потер утомлені очі. Він почувався просто жахливо від того, що так її засмутив, але їй потрібно було зачекати лише п’ять днів, а потім усе так чи інакше закінчиться. Звісно ж, Тіа могла зрозуміти, що кінець уже близько.

Він думав про те, щоб зателефонувати їй, але знав, що вона вимкнула телефон. Він глянув на годинник: 22.27. Вочевидь, її забрала його теща, бо авто Тіа залишила обабіч дороги. Едмундс схопив з гачка ключі, вимкнув світло і, незважаючи на виснаження, знову вийшов у ніч.

Він заледве натрапляв на потрібний шлях своїм транспортом і провів чудовий час у місті. Потім задки заїхав на місце для парковки якраз перед будівлею і заквапився до охоронця. Чоловік відразу ж його впізнав, і вони трохи поговорили, поки Едмундс проходив ідентифікацію та викладав свої особисті речі, щоб повернутися до архівів.

Вино допомогло Вульфу заснути, однак менше ніж за годину його розбудила Бакстер, коли блювала в туалеті. Він лежав у темряві, крізь дверну раму до кімнати просочувалося світло з ванної, і прислухався до низки змивань, до того, як відкривалися та закривалися шафки, а потім до того, як вона прополіскує рота і випльовує в раковину.

Він уже збирався було встати й поїхати додому, задоволений тим, що Бакстер достатньо отямилася для того, щоб пережити ніч без допомоги, коли вона, хитаючись, зайшла до спальні, перекотилася на ліжку і ляснула його п’яною рукою по грудях.