Розділ «Чотири роки по тому…»

— Ні, це ти вибач.

— Ми можемо спробувати знову? Ну, ти знаєш, твоя долоня на моїй руці, ти дивишся на мене… і так далі.

— Чому ти відсахнувся від мене?

— Я відсахнувся, але не від тебе. Остання людина, яка була так близько від мене, це був чоловік, який намагається нас убити… Вчора.

— Ти бачив його?

Очі Ешлі розширилися від здивування.

— На ньому була маска.

Вульф пояснив, що сталося біля посольства. Щось про те, як він зіткнувся з чоловіком у масці вовка, як глянув йому у вічі та відмовлявся відвертатися, розпаливши в Ешлі щось, і вона поступово ще раз наблизилася до нього. Її долоня знову опустилася на його руку. Він міг відчути ледь вловимий натяк на вино в її диханні. Вона глибоко вдихнула і відкрила вуста.

У Вульфа задзвонив телефон.

— Прокляття!

Він глянув на екран і вже майже поклав слухавку, однак потім, перепрошуючи, всміхнувся до Ешлі й підвівся, щоб відповісти.

— Бакстер?.. Хто?.. Ні, не роби цього… Де?.. Я буду за годину.

Схоже, його слова роздратували Ешлі, й вона почала прибирати зі столу.

— Отже, ти йдеш?

Її акцент підкорив Вульфа, і він уже майже передумав, почувши в її голосі розчарування.

— Друг потрапив у халепу.

— Може, йому варто зателефонувати в поліцію?

— Не в таку халепу. Повір мені, якби це був хтось інший, я б розповів йому куди йти.

— Напевно, це хтось особливий.

— Особливо докучливий… так.