Розділ «Чотири роки по тому…»

— Як твоє побачення? — запитала вона.

— Коротке, — відповів Вульф, одночасно розлючений на Фінлі, що не зберіг таємниці, яка могла б урятувати йому життя, й підозрюючи, що жахливо недоречна необачність Бакстер, насправді, була напрочуд вчасною.

— Соромно. Дякую, що приїхав по мене, — сказала вона, майже засинаючи знову.

— Я ледь цього не зробив.

— Але зробив же таки, — прошепотіла вона, засинаючи. — Я знала, що приїдеш.

Підозри Едмундса підтвердилися. Кваплячись повернутися додому, він примудрився поставити коробку, над якою працював того дня, зовсім не на ту полицю. Він повернувся до справи 2009 року: спадкоємець могутньої корпорації зник із готельного номера під охороною, калюжа крові, тіло відсутнє. Едмундс окремо вивчив кожну фотографію з місця злочину і зрештою-таки знайшов одну, яка підтвердила його підозри.

Стіна позаду калюжі крові, вісім крихітних бризок, які записали і вважали, що й зрозуміло, «додатковими плямами крові», однак місце до моторошного нагадувало кімнату, в якій він був того дня раніше. Озброєний новими знаннями, тепер він розумів, що незначні, на перший погляд, бризки, з’явилися, коли вбивця розчленив уже мертву жертву, щоб прибрати тіло від неминучого.

Це їхній убивця. Едмундс був упевнений.

У захваті він почав складати речові докази назад до коробки. Тепер йому здавалося, що він знайшов щось вагоме, щоб поділитися з командою. Коли він підвівся, з кришки злетів аркуш паперу й упав на підлогу. Це була стандартна форма, яка додавалася до кожної коробки у сховищі: перелік прізвищ, дати видачі й прийому та короткий опис причин, чому її забирали з архіву. Едмундс нагнувся, щоб покласти її назад, однак потім унизу сторінки помітив знайоме йому прізвище останнього, хто переглядав речові докази.

— Детектив Натан Вульф — 05/02/2013 — Аналіз бризок крові.

— Детектив Натан Вульф — 10/02/2013 — Повернення в архів.

Едмундс був спантеличений. Вульф не залишав ні паперів, ні висновків криміналістів ще з 2009 року. Найбільш імовірний сценарій був у тому, що Вульф звертався до цієї справи під час розслідування іншої. Можливо, він підсвідомо топтався навколо попередньої жертви «Лялькаря», яка випадково привернула його увагу. Це б пояснило персональний виклик, але також і очевидний захват: єдиний поліціянт, якого вбивця вважав гідним.

Це ставило все на свої місця.

Едмундс радів. Він запитає Вульфа про це вранці, і, можливо, той вкаже йому на інші приклади ранньої роботи їхнього вбивці. Заохочений своїм відкриттям, він перейшов до іншого проходу й почав шукати у списку наступну справу.

Нарешті вони полювали на мисливця.

Розділ 27

Крізь відчинені двері в кімнату вривалося сліпуче світло, відкидаючи на ліжко незрозумілі тіні. Вульф розплющив очі. У кімнаті Бакстер він був сам, повністю одягнений, лежав поверх ковдри. Його розбудив звук ритмічних кроків, який долинав із сусідньої кімнати.

Із значними зусиллями він встав і зібрав свої черевики біля ліжка там, де й скинув їх учора. Він пройшов до вітальні, залитої сонцем, і мляво помахав Бакстер, яка вже була вбрана в одяг для тренувань, ще й досі з кривобоким хвостиком, який він зав’язав їй минулої ночі. Якби він так гарно не знав Бакстер, то сказав би, що вона виглядала бадьорою та відпочилою. Їй завжди вдавалося швидко відновлюватися. Це була одна з причин, чому вона змогла так довго приховувати свою виснажливу проблему.

Коли він пройшов до кухні-студії, щоб зробити собі кави, Бакстер навіть не подякувала йому.

— Ще маєш… — почав він.