Розділ «Чотири роки по тому…»

Едмундс на все це не звертав уваги. Упродовж останніх десяти хвилин він готував папери, які хотів обговорити з Вульфом, і з нетерпінням чекав на його реакцію. Він зібрав усі документи і, коли йшов до Вульфа, подумки повторював вступні слова.

— Крістіан Пул Молодший. 2009, — виголосив Едмундс.

Йому здалося, що він побачив короткий погляд упізнання, однак Вульф лише важко зітхнув і нетерпляче глянув на нього.

— Це мало б щось означати для мене?

Відсутність реакції Вульфа розчаровувала, але Едмундс захоплено продовжив.

— Сподіваюся, що так, — сказав він. — Спадкоємець імперії електроніки зник із готельного номера, а тіло так і не знайшли. Пригадуєш щось із цього?

— Послухай, не хочу видатися грубим, але хіба немає нікого іншого, з ким би ти міг це обговорити? Я не надто гарна компанія.

Байдужість Вульфа похитнула упевненість Едмундса. Він зрозумів, що не надто гарно пояснив.

— Вибач, дозволь мені почати з початку. Я переглядав архівні справи…

— Мені здалося, я говорив тобі цього не робити.

— Говорив, та запевняю, що робив це в особистий час. Так чи інакше, я дещо знай…

— Ні. Жодних «так чи інакше». Якщо твій наставник дає тобі вказівку не робити чогось, то ти цього не робиш! — вигукнув Вульф, привертаючи увагу всього офіса до відчитування Едмундса.

Вульф підвівся.

— Якщо ти даси мені можливість пояснити, — запинаючись пробурмотів Едмундс.

Він не розумів, як невинна розмова могла так різко змінитися, однак усе одно не був готовий піти. Він мав важливі запитання, на які потребував відповіді.

— Я знайшов дещо дуже вартісне.

Вульф обійшов стіл і став попереду. Едмундс сприйняв це як знак, що той був готовий слухати, і протягнув йому перший документ. Вульф вибив з його рук усього стоса, й папери посипалися на підлогу. Він принизив його, глузував. До них уже прямувала Бакстер, а Сіммонс, знову ввімкнувши режим керівника, підвівся.

— Мені потрібно знати, чому ти забирав речові докази в справі Пула, — сказав Едмундс.

Він говорив голосно, однак тремтіння видавало його хвилювання.

— Не думаю, що мені подобається твій тон, — сказав Вульф, підходячи до довгов’язого молодика.