Дочка часу

- Простіше нікуди. Хлопчики були живі і здорові. Та у той час ніхто інакше і не думав.

- Звичайно, - сказала Марта, не відриваючи очей від мімози. - Ти говорив, що Річарда не звинувачували в їх смерті. Навіть деякий час після його загибелі. - Вона перевела погляд на портрет, потім на Гранта. - Значить, ти вважаєш - я маю на увазі, як поліцейський, - що Річард не мав до вбивства ніякого стосунку.

- Я абсолютно упевнений, що хлопчики були живі, коли Генріх з'явився в Тауер. Інакше я ніяк не можу пояснити, чому він не зіграв на їх зникненні. Чому мовчав? Можливо, у тебе є версія?

- Ні. Звичайно, немає. Яка версія? Я ніколи не замислювалася про це і була упевнена, що тоді вибухнув жахливий скандал. Що це було чи не головним звинуваченням, пред'явленим Річарду. А ви в парі з пухнастою овечкою непогано пограли в історію. Коли я умовляла тебе зайняти час яким-небудь розслідуванням, я не припускала, що братиму участь в переписуванні історії. До речі, Атланта Шерголд має на тебе зуб.

- На мене? Та я її в житті не бачив.

- Неважливо. Вона вже, по-моєму, купила рушницю. За її словами, Брент став ставитися до своєї роботи, як наркоман до наркотика. Його неможливо відірвати від папірців. Навіть коли він з нею, він все одно зі своїми книгами і йому неначе все одно, є вона поруч або її немає. Він навіть перестав ходити на її спектаклі. А у тебе Брент часто буває?

- Забігав сьогодні на декілька хвилин перед твоїм приходом. Тепер прийде дня через два-три.

Проте Грант помилився. Перед самою вечерею йому принесли телеграму. Він підчепив великим пальцем наклейку, і в руках у нього виявилися два аркуші. Телеграма була від Брента.

"Громи і блискавки сталося жахливе (тчк) пам'ятаєте про латинську хроніку я говорив вам (тчк) хроніка написана ченцем Кройлендського монастиря (тчк) я тільки що прочитав її і знайшов згадку (тчк) згадка смерті хлопчиків (тчк) час до смерті Річарда (тчк) ми помилилися особливо я тому що ніколи не напишу свою чудову книгу (тчк) чи можна іноземцям топитися у вашій річці або вона тільки для британців - Брент".

- Відповідь сплачена, сер, - порушив мовчання вахтер. - відповідатимете?

- Що? А, ні, ні. Не зараз.

- Добре, сер. - Вахтер востаннє з повагою поглянув на два листки, бо в його сім'ї телеграми отримували тільки в крайніх випадках і те на одному листку, і мовчки вийшов з палати.

Грант ніяк не міг переварити новини, передані йому таким екстравагантним способом. Він перечитав телеграму.

- Кройленд, - задумливо вимовив він. Хто ж це ударив в дзвін? Досі назва Кройленда їм не зустрічалася, правда, Каррадин згадував про якусь хроніку, що писалася невідомим ченцем в невідомому монастирі.

Як поліцейський, Грант занадто добре знав, що факти, що перевертають усе вверх ногами, з'являються не так вже рідко, тому він зробив те, що робив зазвичай по службі. Витягнув на світло несподіваний факт і почав розглядати його з усіх боків. Спокійно. Навіть безпристрасно. Не впадаючи у відчай, на відміну від Каррадина.

- Кройленд, - повторив він через деякий час. - Кройленд знаходиться десь в Кембріджі. Чи в Норфолку? Загалом, в прикордонному районі. На рівнині.

Плюгавка принесла вечерю і декілька хвилин вовтузилася, влаштовуючи зручніше тарілку, під байдужим поглядом Гранта.

- Так вам зручно? - запитала вона, проте відповіді не отримала. - Містер Грант, ви зможете дотягнутися до пудингу?

- Ілі! - крикнув їй Грант.

- Ну і що?