Дочка часу

- Якого?

- Хто насправді убив хлопчиків.

- Ну звичайно.

- Якщо вони були живі, коли Генріх з'явився в Тауері, то що сталося з ними потім?

- Я зрозумів. А мені ще дуже хочеться дізнатися, чому Генріху було так важливо знищити акт.

Каррадин піднявся зі стільця і тут побачив фотографію, що лежала на тумбочці. Він узяв її і з великою обережністю поставив так, як вона стояла раніше.

- Стій тут, - сказав він Річарду. - Я поверну тобі твоє законне місце. - З цими словами він рушив до виходу.

- Почекайте, - окликнув його Грант. - Я тільки що згадав історію, яка не була Тоуніпанді.

- Правда? - Каррадин застиг на місці.

- Різанина в Гленко.

- А вона була?

- Була. Брент, почекайте!

Брент просунув голову в двері.

- Що-небудь ще?

- Людина, що віддала наказ про різанину, була ковенантором.

13

Не пройшло і двадцяти хвилин після відходу Каррадина, як з'явилася навантажена квітами, солодощами, книгами, сяюча від радості Марта, але Алан Грант ледве звернув на неї увагу, занурений в події п'ятнадцятого століття у викладі Оліфанта. Марта ж, слід сказати, не звикла до такого ставлення.

- Якби твій діверь убив обох твоїх синів, прийняла б ти від нього пенсію - і досить пристойну?

- Гадаю, питання чисто риторичне, - відповіла Марта, звільняючись від квітів і оглядаючи заповнені вази, щоб вибрати найбільш відповідну.

- Чесне слово, усі історики божевільні. Ви тільки послухайте: "Важко пояснити поведінку королеви-вдови. Чи то вона боялася, що до неї застосують силу, чи то їй набридло перебування у Вестмінстері, чи то їй взагалі усе набридло, але вона вирішила возз'єднатися із вбивцею своїх дітей".