Дочка часу

- Значить, він відмінив закон, який торкався і сина його брата?

- Так. Пам'ятайте, він був проти вироку?

- Навіть Святий Мор не заперечує, що Річард був проти. Отже, усі "спадкоємці" були вільні і робили що хотіли за часів Річарда III Лиходія.

- Більше того, вони займали високе становище в суспільстві. І не лише як члени сім'ї. Я читав записки деякого Дейвіса з Йорка. І юний Варвік, син Георга, і його кузен, юний Лінкольн, були членами Ради, Місто послало їм лист. Це було в 1485 році. І ще. Річард посвятив Варвіка в лицарі одночасно зі своїм сином і влаштував прекрасне свято в Йорку.

Після недовгого мовчання Каррадин несподівано запитав Гранта:

- Містер Грант, ви збираєтеся писати книгу?

- Книгу? - здивувався Грант. - Боже, упаси! Навіщо?

- А я б не заперечував зайнятися цим. Цікавіше все-таки, ніж селянське повстання.

- Ну і пишіть.

- Розумієте, мені хотілося б що-небудь показати папі. Він думає, я безглуздий, тому що не цікавлюся меблями, ринком і збутом. Якби я міг показати йому написану мною книгу, він повірив би, що я не зовсім безнадійний. Так або інакше, вона б мені згодилася.

Грант подивився на Каррадина зі схваленням.

- Забув запитати, як ви знайшли Кросбі-плейс?

- Прекрасно! Чудово! Якби Каррадин Третій побачив його, то обов'язково потягнув би і поставив де-небудь в Адирондаксі.

- Якщо ви напишете книгу про Річарда, він напевно так і зробить. А як ви її назвете?

- Книгу?

- Так.

- Назву я знайшов у Генрі Форда : "Історія - це брехня".

- Прекрасно.

- Мені ще багато що потрібно прочитати. Та і на пошуки піде немало часу.

- Це вже точно. Ми адже доки не торкалися головного питання.