Дочка часу

І, щоб дисциплінувати себе, він вирішив зіграти роль обвинувача.

Припустимо, уся історія з Батлер - підтасовування, підготоване за допомогою Стіллінгтона. Припустимо, обидві палати побажали не побачити обман сподіваючись на стабілізацію влади.

Чи треба було вбивати хлопчиків?

Начебто, ні.

Якщо ж уся історія вигадана, то позбавитися передусім слід було від Стіллінгтона. Леді Елеонора давно померла у своїй келії, отже, ніяк не могла відняти у Річарда право на корону. А Стіллінгтон міг. Але в його житті не виникло ніяких труднощів. Він пережив людину, яку, по суті, посадив на трон.

Несподіване порушення спокійного ходу життя, тобто раптова відмова від коронації принца, було або прекрасним інсценуванням, або результатом удару тієї блискавки, яку Стіллінгтон направив на нічого подібного не очікуючих людей. Коли підписувався весільний контракт, Річарду було. Скільки ж? Одинадцять? Дванадцять? Несхоже, щоб його повідомили.

Якщо Стіллінгтон вигадав історію про Батлер, щоб зробити послугу Річарду, то Річард повинен був би винагородити його. Проте немає жодного свідоцтва ні про кардинальську мантію, ні про особливо вигідну службу, ні про помітне особисте благовоління Річарда до Стіллінгтона.

Найвагоміший доказ правдивості Стіллінгтона полягає в наказі Генріха VII знищити акт. Якби Стіллінгтон збрехав, Генріху досить було б змусити його узяти свої слова назад. А він постарався знищити усі екземпляри акту.

Тут Грант з досадою помітив, що знову грає роль захисника, і вирішив залишити цю справу. Краще він вшанує Лавінію Фитч або Руперта Руджа, які все ще валяються нерозрізаними на тумбочці, і викине з голови Річарда III до приходу Каррадина.

Вклавши в конверт записку з іменами онуків Сіселі Невілл, Грант надписав на ньому адресу Каррадина і віддав Плюгавці. Після цього він повернув фотографію обличчям вниз, не бажаючи піддаватися гіпнозу людини, яку сержант Уильямс, ні секунди не сумніваючись, посадив на місце судді, і узяв з тумбочки роман Сайласа Уїклі. За бійками і синяками Уіклі прослідували чайні чашки Лавінії, потім Рупертові фокуси за кулісами, і від книги до книги в душі Гранта наростало невдоволення, поки нарешті не з'явився Брент Каррадин.

Він уважно подивився на Гранта і запитав:

- Вам недобре, містер Грант? Щось ви виглядаєте гірше, ніж востаннє.

- Мені кожного разу стає недобре, коли я згадую Річарда, - сказав Грант. - До речі, я приготував для вас ще один приклад Тоуніпанді.

З цими словами він передав Каррадину лист Лори про утоплениць, які не були втоплені.

Під час читання на обличчі Каррадина розквітала задоволена посмішка, поступово воно засвітилося істинною насолодою.

- Прекрасно! Ось це Тоуніпанді! Вищий сорт! Дивний букет! Чарівно, чарівно. А ви самі знали? Ви шотландець?

- Шотландець, але тільки по народженню, - відповів Грант. - Знав, звичайно, що вони не помирали за віру, але що вони померли своєю смертю - ні.

- Не помирали за віру? - приголомшений повторив Каррадин. - Ви хочете сказати, що тут немає ні слова правди?

Грант розсміявся.

- Наскільки я знаю, ні. І раніше я ніколи не замислювався про це. Знав, що мученики зовсім не були мучениками, в усякому разі не більше злочинця, засудженого до смерті за вбивство торговця в Ессексі, тому перестав про це думати. У Шотландії страчували тільки за карні злочини.