Дочка часу

- Я знайду такого історика. Фабіан? Чи він жив при Генріху VII? Гаразд, я знайду. А доки ви подивіться Оліфанта. Наскільки я знаю, він найбільший авторитет по тому періоду. - Грант із задоволенням погодився шанувати сера Кутберта. - Тоді я закину його вам завтра по дорозі. Залишу внизу? Гаразд?

Грант був в захопленні.

І тут юний Каррадин знову чогось зніяковів, і Грант миттєво пригадав пухнасту овечку, що абсолютно вилетіла у нього з голови на якийсь час, поки вони обговорювали Річарда III. Знову виник тихий, сором'язливий Брент Каррадин, який, попрощавшись, вибіг з палати, в супроводі вихору твіду.

Грант подумав, що, навіть якщо не знати про мільйонні прибутки Каррадинів, Атланті Шерголд все одно пощастило.

8

- Ну? - запитала Марта. - Як тобі сподобалася моя пухнаста овечка?

- Дуже сподобалася. Де ти його відшукала?

- Мені не довелося його відшукувати. Він завжди на місці, практично живе в театрі. "У тазу до моря" бачив разів п'ятсот. Якщо він не в гримерці Атланти, то десь поруч. Скоріш би вони одружилися, може, тоді ми бачитимемо його трошки менше. Вони ж навіть не живуть разом. Ідилія. - Після недовгого мовчання вона заговорила звичайним, не театральним голосом. - Коли вони поруч, вони чарівні і більше схожі на близнюків, ніж на закоханих. До того ж вони так нескінченно довіряють один одному, такі невід'ємні один від одного. Поза сумнівом, вони складають дві законні половинки цілого. Наскільки я знаю, вони навіть жодного разу не посварилися. Суцільна ідилія. Це Брент приніс тобі книгу? - запитала Марта, тикаючи пальцем на солідний том Оліфанта.

- Так, залишив сьогодні внизу.

- Виглядає - не дай Бог.

- неапетитно, хочеш сказати? Зате перетравлюється прекрасно. Історія для вчених мужів. Факти, факти і тільки факти.

- Фе!

- Принаймні, тепер я знаю, звідки наш сер Томас почерпнув свої відомості про Річарда.

- Звідки ж?

- Від деякого Джона Мортона.

- Ніколи не чула.

- Я теж. Неосвічені ми люди.

- А хто він?

- Архієпископ Кентербері при Генріху VII і затятий ворог Річарда.

При цій звістці Марта пошкодувала, що за своє життя не навчилася свистіти.