Дочка часу

- Тауер опинився в руках Генріха, як тільки він з'явився в Лондоні після Босуортської битви. Якщо він не знайшов там хлопчиків, неймовірно, щоб він не оповістив про це усіх, кого можна. Ще б, такий козир! - Грант надовго замислився під веселе цвірінькання горобців на підвіконні. - Нічого не розумію, - сказав він врешті-решт. - Не можу зрозуміти, чому він не зробив собі капітал на зникненні принців.

Брент посував ногами.

- Є тільки одне пояснення, - сказав він. - Хлопчики нікуди не зникали.

Вони дивилися один одному в очі і мовчали. Довго мовчали. Першим заговорив Грант.

- Та ні, нісенітниця усе це! Пояснення є. Я навіть думаю, що воно десь поруч, просто ми його не бачимо.

- Наприклад?

- Ну, не знаю. Я так швидко не можу.

- А я думав три дні і нічого не придумав Нічого, крім того, що хлопчики були живі коли Генріх з'явився в Тауер і звинуватив прибічників короля Річарда - вдумайтеся, вірних прибічників законного короля - в зраді. Він засунув в білль усі звинувачення, які тільки зміг придумати, та все ж там немає нічого, окрім жорстокості і тиранії. Немає нічого про принців.

- Фантастика!

- Факт.

- Який означає, що ніякого звинувачення у вбивстві тоді взагалі не було?

- Схоже.

- Ні. Почекайте. Тіррел же був повішений за вбивство. Він сам зізнався в ньому перед смертю. Почекайте. - Грант почав перегортати том Оліфанта. - Десь тут є просторовий звіт. І ніяких таємниць. Навіть статуя Свободи знає.

- Хто?

- Сестра, яку ви зустріли в коридорі. Вбивство вчинив Тіррел, його визнали винним, і він в усьому зізнався перед смертю.

- А Генріх вже був в Лондоні?

- Хвилинку. Ось. - Грант пробіг очима потрібний параграф. - Так. Це сталося в 1502 році. - І він повторив голосом, що змінився, : - В 1502 році.

- Але. Але це.

- Правильно. Через двадцять років.

Брент вийняв пачку цигарок і тут же сунув її назад.