Дочка часу

- Може, тобі що-небудь поприймати?

- Щоб стало ясно на душі?

- Щоб прочистити мізки і заразом підняти настрій. Послухай, а чи не зайнятися тобі філософією? Йогою, наприклад? Хоча з твоїм аналітичним розумом навряд чи ти схильний до абстрактних побудов.

- Я вже думав про алгебру. У мене завжди було почуття, що в школі я мало нею займався. Але я, здається, занадто захопився геометрією, вивчаючи цю чортову стелю. Мабуть, потрібно трохи відпочити від математики.

- Ну а як щодо кросвордів? Можу принести тобі цілу книжку.

- Боже, порятуй.

- Ти міг би і сам їх складати. Я чула, це набагато забавніше.

- Можливо. Але в кожному словнику декілька фунтів ваги, і взагалі я ненавиджу довідники.

- В шахи ти граєш? Щось не пам'ятаю. Не хочеш вирішити шахові задачки? Білі починають і ставлять мат в три ходи.

- Шахи я завжди любив винятково естетично.

- Естетично?

- В них усе дуже красиво. Слони, пішаки. Дуже вишукано.

- Ось і прекрасно. Я принесу тобі. Ну, добре, добре, залишимо шахи в спокої. Спробуй вирішити те, що досі нікому не вдавалося.

- Ти подумала про нерозкриті злочини? Я знаю їх усе напам'ять, і в жодному не можна зробити крім того, що вже зроблене, тим більше в моєму становищі.

- Та ні, при чому тут архіви Скотланд-ярду? Я подумала, як би трохи краще сказати, про більше класичний випадок, про таке, що вражає світ вже не одне століття.

- Наприклад?

- Скажімо, листи із скриньки.

- Ні, ні, тільки не Марія Шотландська!

- Чому? - запитала Марта, яка, як усі актриси, не могла встояти перед білою вуаллю Марії Стюарт.

- Тому що мене ще могла б зацікавити порочна жінка, але безглузда - ніколи.