Розділ XII

Він приклав до її вуха годинника.

— Швейцарський? Відмінної якості,— промовив поважно.— Правда, обручка трохи надщербилась. Поглянь!

— Прошу, Фреде, дай її сюди,— заволала вона. Та він уже діставав зі щілини між чорним каменем і оправою обручки багато разів складену цидулку.

Хоч на підлозі лежало розбите скло, але Марга вискочила з ванни босоніж і притьма кинулася відбирати той папірець. Лауренц, регочучи, побіг у кімнату, вона слідом, вік стрибав по стільцях, ліжку, сприймаючи це як жартівливу гру. Втікаючи від неї, він вистрибнув аж на стіл. Ураз вона полишила його й метнулася до саквояжа. Лауренц встиг кинути погляд на цидулку й отетерів.

Формула табуну!

Списана з його п'яти.

Якусь мить він ще не вірив своїм очам.

— Марго! — вигукнув він з болем і поглянув на неї. Руки безсило опустилися, цидулка затріпотіла, падаючи додолу. «Пастка,— подумав він.— Підла пастка! «Диявол полює на тебе»,— казав бородань в Ель Хубсі. Диявол — це вона!»

Марга повернулася до нього, тримаючи в руці пістолета. Чорний отвір дивився йому прямо в груди.

— Злазь! Та не роби дурниць! — наказала вона.

Він не ворухнувся, не зводячи очей з жінки і зброї. «Якщо вона натисне курок, тоді все пропало»,— майнуло в голові. Від усвідомлення близького кінця йому зробилося гірко в роті.

— Не треба,— сказав він.— Така цяцька інколи стріляє швидше, ніж сам того хочеш.— Вирішив перевести все на жарт, та в кожному його слові чулася непевність. Вона ж посміхалася задумливо і зверхньо, ніби щойно дала йому ляпаса.

— Дуже дотепно,— мовила вона сухо.— Але якщо не бажаєш, щоб я продірявила тебе, то хутчіше злазь!

Він до болю зціпив зуби, думки вирували в голові. Очевидно, не тільки формула важлива для неї, вона хоче живцем доставити його на узбережжя. Мертвий Лауренц їй не потрібний.

Він повільно зліз зі стола. Дуло пістолета поверталося за ним.

— До стіни! — наказала вона.

Але він ще вагався; перевів погляд на її ноги й насупився.

— На тобі кров,— мовив він.— Скло...

Лише на мить Лауренц відвернув її увагу, але цього вистачило. Він кинувся до неї і ребром долоні вибив з руки пістолета. Зброя, описавши дугу, впала збоку. Марга болісно зойкнула, але боронитись уже не могла, бо він міцно схопив її за плечі. Тоді вона сильно вдарила його коліном під живіт. Перемагаючи гострий біль, він заволік її у ванну, миттю защіпнув двері і, вхопившись за живіт, гепнувся на стілець. «Диявол! Ця кличка пасує їй»,— люто подумав він.

Минула довга хвилина, поки він зміг устати. Спершу спалив на вогні запальнички той папірець із формулою, потім натягнув на себе ще мокрий одяг. Задумався. Що ж далі робити? З ванної не чулося ані звуку.