Розділ XIII

Світло чорної свічки

Північний вітер напнув білі вітрила яхти «Ангіла де мар», яка, взявши курс на південний схід, пливла у відкрите море. Граційний, нахилений уперед форштевень краяв невисоку хвилю, збиваючи пінисті бурунці. На даху каюти в затінку найбільшого вітрила куняли в шезлонгах два чоловіки. Третій шезлонг, що стояв поруч, був порожній. Полковника Саласона матрос покликав у радіорубку. «Ангіла де мар» належала його братові Родрігесу, який тримав одинадцять будинків для винайму у Мадріді, і, будучи членом американо-іспанського акційного товариства, щорічно загрібав дванадцять тисяч доларів за андалузьке олово і ртуть, а наймитам у своїх двох маєтках видавав денну платню, що дорівнювала приблизно тридцятьом німецьким пфенінгам.

Кракмеєр не встиг утримати Кнуспеля від запланованої операції у виправному таборі. Але наступного дня берлінець не з'явився в готель на домовлену годину, натомість до кримінального радника прибув полковник, який наполіг, щоб негайно їхати у Валенсію. Там на них чекала яхта Саласонового брата, якою..вони мали відпливти до Африки. А тут, як навмисне, десь запропав Кнуспель. На квартирі його не було. В німецькому посольстві про нього теж нічого не знали. Марно силкувався Кракмеєр зв'язатися хоч би з прес-аташе. Пожовтівши від злості, кримінальний радник зібрав у портфель сякі-такі дорожні речі й пішов униз до Саласонової машини, що стояла біля готелю. На сходах йому, нарешті, стрівся Кнуспель. Він був якийсь розгублений, незвично покірний. Ні в дорозі до Валенсії, ні на борту розкішної яхти у нього ні разу не проривалась його природна нахабність. Кракмеєр удавав, ніби не помічає раптової переміни в настрої берлінця. Він чекав на Кнуспеля, чекав терпляче, як мисливець, певний, що дичина врешті-решт прийде до водопою. Зараз, здається, настала та хвилина. Кнуспель прокашлявся і вперше, хоч його й не просили, заговорив.

— Дозвольте дещо спитати у вас, гауптштурмфюрере? — Голос його звучав нібито й невимушено, але уважний слухач почув би в ньому якусь непевність.

«Нарешті пташка заспівала», — зрадів Кракмеєр. Не підводячи очей, він буркнув на знак згоди. Кнуспель нервово м'яв пальці.

— Першого разу ви прибули до Мадріда з молодим хлопцем. На прізвище Крап, здається. Чого ви не взяли його тепер?

Обличчя Кракмеєра залишилося спокійним. Він лежав непорушно, начебто на нього найшла дрімота. Інстинктивно відчув на собі запитливий погляд берлінця, а мозок його працював з точністю лічильної машини. Йому ще не вистачало фактів, щоб цілком зрозуміти підтекст цього питання.

— Не беріть усього собі в голову, Кнуспелю, а то воно відіб'ється на вашому шлунку,— муркнув він ніби спросоння.— Крапові доручено інше важливе завдання.

— А він, бува... Я хочу спитати, чи не знав він більше про нашу справу, ніж я?

«Злякався»,— подумав Кракмеєр. І раптом мимоволі уявив себе в підземному тирі лейпцігського відділення гестапо.

— Кожен знає те, що йому належить знати,— відповів він.— І чим менше знає, тим краще для нього.

— Розумію, гауптштурмфюрере, — мовив Кнуспель якось знічено. Я справді патякаю забагато. — Він знову поринув у тупу задуму.

Кракмеєр кутиками очей не переставав стежити за берлінцем. Тепер, склавши усе докупи, він знав, що терзало Кнуспеля. Справа Чорної Свічки вступила в завершальну стадію. Розпочався процес усунення свідків. Першим на цьому шляху виявився Крап. Уся ця програма, її принципи, варіанти були добре знайомі кримінальному радникові. Десятки разів він сам був коліщатком того прихованого механізму. Мюллерова комбінація лежала перед ним, як розкрита картярська гра. Яхтою «Ангола де мар» Лауренца доставлять в Іспанію, звідти його відвезуть до Німеччини. Кінцева станція: Берлін, Принц-Альбрехтштрассе. Фахівці підвалів одіб'ють йому м'ясо від кісток, аби дізнатися прізвище інформатора з штабу повітряних сил. І чи заговорить він, чи мовчатиме, все одно Чорна Свічка згасне під ударами кийків.

«І все-таки розрахунок не бездоганний»,— подумав Кракмеєр. На сцені лишається чоловік, якому багато чого відомо. Кнуспель повинен його порішити, як тільки буде взято Чорну Свічку. Той чоловік — це він, Кракмеєр. Але ж ось цей нікчема вже в штани наклав від самої думки, що рано чи пізно і його спіткає така ж доля.

Зневажлива посмішка ковзнула по обличчю Кракмеєра. Він одвів погляд від Кнуспеля, на мчіть заплющив очі, а потім задумливо втупився у сліпучо-біле напнуте вітрило. Кримінальний радник перебував у якомусь химерному роздвоєнні почуттів. Він усвідомлював, що під загрозою його власне життя, і в той же час гордився місцем, яке відводили йому в суспільстві. Думка про різницю між ним і такими незначними підсобниками, як Крап і Кнуспель, давала йому задоволення. Люди такого гатунку, як берлінець, завжди були на задньому плані,— не більше, ніж ширма. Себе він зараховував до кола вибраних, вождівських натур. Його визнали гідним того, щоб залучити до однієї з найважливіших справ рейху, йому ж доручено запобігти нечуваній зраді. І ось ця справа в завершальній стадії. Чи варто перейматися тим, що число поінформованих осіб в інтересах безпеки рейху буде скорочене до мінімуму? Може, це наказ самого фюрера?

Суперечливі думки заволоділи Кракмеєром. Якби він був тут людиною сторонньою, то в нього знайшлося б досить підстав для усунення гестапівця, що перебував у його становищі. Він пояснив би, що смерть — це єдина гарантія цілковитого мовчання людини, і таку смерть слід розцінювати як почесну самопожертву ради великої Німеччини. Мета виправдовує засоби — цей принцип створював йому впродовж усієї служби твердий грунт під ногами. Але ж тепер, коли він сам опинився в ролі жертви, його власні аргументи видалися нараз хиткими, нерозумними, прямо-таки варварськими. Чи він хоч раз коли-небудь сплохував? Чи дав хоч один привід сумніватися в його вірності й надійності? Коли має жити цей Фаріан, чи опецькуватий полковник з міністерства авіації, чи доктор Шрабер і його асистенти, чому ж тоді він повинен померти?

«Недоумкуватому Кнуспелю не під силу це завдання,— міркував він.— Я буду моторніший. Бо іншого виходу мені не лишається. Я сам доставлю Чорну Свічку в Берлін і порозмовляю з Мюллером. Він мусить таки зрозуміти, що живий Кракмеєр корисніший за мертвого. І тільки я вирву з Лауренца прізвище інформатора. Я доведу...»

— Сеньйоре, дон Саласон запрошує вас до каюти,— несподівано гукнув матрос, який ніби щойно виріс з-під дощаної палуби. Він застиг біля шезлонга, приклавши руку до козирка. Ні Кракмеєр, ні Кнуспель не почули, коли матрос піднімався невисокими сходами. Він був у м'яких капцях.

Кримінальний радник здригнувся.

— Слухайте, хлопче, я ж не глухий,— сердито буркнув він і важко проковтнув слину, немовби йому здушило горло.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Світло чорної свічки » автора Гельд Вольфганг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIII“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи