Розділ XII

Для Голланда неважко було з викладених новин тірольця мало-помалу уявити собі цілісну картину. Агентка, очевидно, з Іспанії, вдалася до капітана Сервена. Обоє майже цілу ніч чаклували над картою в пошуках місця, де б закинути на того німця сіть. Мабуть, вони вигадали якусь байку для французьких учених, що саме нагодилися, і таким чином втягнули їх у змову. Бригадний літак доставив жінку в табір геологів. Одягнувшись під араба, туди вилетів також капітан Сервен.

— Припускаю, що задачу розв'язано,— сказав тіролець.— Позавчора жінка з німцем прибула сюди.

Біля прилавка збилися солдати, вимагаючи пива.

— Досить! — замахав руками хазяїн казино.— Тільки червоне або біле.

Сп'янілий лейтенант біля рояля захихотів, мов ідіот, силкуючись заграти траурний марш.

— Червоне або біле! Яке нахабство! — Луї сумно подивився на повну пляшку, що стояла на долівці біля ніг Голланда.— Він хоче, щоб ми водянкою захворіли, нахлептавшись тої бурди.

— Про мене, можеш і цю випити,— мовив Голланд і ногою підсунув пляшку до нього.— Але поясни мені, де в усій цій безглуздій історії криється жарт. Ми б і самі, не здіймаючи такого галасу, впоралися б з тим паруб'ягою. Два, три мотопатрулі на дорогу — і справу вирішено. І що то за жінка?

— Багато питань за таку пляшечку.— Луї вишкірився,— Одначе мене це також зацікавило. Може, навіть дужче, ніж дозволено цікавитися легіонерові. Ну, помізкуй своєю німецькою головешкою. Для цієї жінки ми двічі передавали шифровки на мадрідську радіостанцію. Крамар нам торочив про якогось німця, що драпонув від іспанців. Тепер вони полюють на нього. Наш капітан одержить від тої шльондри цінну пораду, і тоді ми накриємо контрабандистів разом з їх ватажками десь в Алжірі чи Орані. А поки що він заманює німецького птаха у ліжко до цієї жіночки. Второпав?

— Як це у ліжко?

— А так, що в «Атлантиці» у них спільний номер. Спробуймо ще білого?

Голланд крутнув головою. Поринувши в думки, він дивився, як два сержанти тягнуть лейтенанта, що заснув біля рояля. Лише за кількома столами ще сиділи відвідувачі. Всюди валялися порожні пляшки.

— Що ж, гаразд,— промовив Луї.— Ходім! — йому вже заплітався язик. Устаючи, він трохи заточився. Пішов слідом за Голландом до виходу, одначе напівдорозі зупинився і, поклавши німцеві на плече руку, сказав: — Я ще удостою себе червоним. Життя таке коротке, що не встигаєш насититись.— і звернув до прилавка.

Засунувши руки до кишень, спроквола ішов задуманий Голланд по тьмяно освітленому учбовому плацу до казарми, з якої глухо відлунювали кроки вартового.

«Виходить, що цей Лауренц не брехав мені,— думав він.— Нарешті стрів порядну людину, а таку свиню йому підклав».

У довгих напівтемних коридорах пахло потом, тютюном, шкірою і простим милом. Казармене повітря. Повз нього прочовгав до туалету сонний легіонер.

Голланд увійшов до своєї кімнати. Друге ліжко було не зачеплене. Він опустився на стілець, дістав сигарету, але не припалював. У нього раптом зіпсувався настрій, і чим довше він роздумував, тим гірше ставало на серці. Він починав дещо розуміти Іспанці збрехали, заявивши, що з Ель Параїсо ніхто не втікав. У Франції сотні німецьких антифашистів знайшли собі політичний притулок. Франкісти змушені були враховувати те, що їм можуть не видати цього Лауренца. Вони невипадково вдалися до капітана Сервена. Той усім своїм єством ненавидів червоних, євреїв і усіх темношкірих, безмежно захоплювався Муссоліні. Його методи не відрізнялися від гестапівських. Одне слово, кращого помічника в Сахарі годі було й шукати фраккістським чи гітлерівським агентам.

«До цього мені треба було додуматися ще в Ель Хубсі»,— міркував Голланд.

Пальці нервово розчавили сигарету, тютюн посипався на цементову підлогу, легіонер крутив з паперу кульку. Його все більше охоплював неспокій. Він терзався. Дотепер йому все йшло гаразд, все було зрозуміло. На Німеччині він поставив хрест. Форма, скат, казино. Легіонери не потребують батьківщини. Та ось приблукався цей Лауренц і кількома словами змусив його у всьому цьому засумніватися.

Маленька паперова кулька, описавши дугу, упала на дбайливо застелене простирадло Голланд дістав нову сигарету, припалив і якусь мить не гасив миготливого вогника запальнички. Йому неважко було уявити, що станеться з Лауренцом потім. Автомобіль на алжірському аеродромі, два, може, три дебелих чолов'яги везуть його до порту, корабель під іспанським або німецьким прапором — і все.

«Що ж, я можу спокійно впасти на матрац і заснути,— думав він.— Без старости кварталу, без геббельсівського базікання я чиню так само, як і мій старий Завжди чесно, заплющивши очі, по стойці струнко. Фюрер звелів — ми виконуємо. Фольксгеносе Голланд повертає знову на шлях істини. І якщо я тут заховаюся як боягуз, то що різнитиме мене від старшого поштового секретаря Голланда, який за гардинами своєї затишної нори ненавидить нацистів, а виходячи на вулицю, чіпляє свастику. Якщо ж я зараз не допоможу йому, то, буду такою ж свинею».