Розділ «Книга друга Скалаки»

— Дотримай слова,— заговорив знову старший Скалак,— і не забудь тітчиної та дідової могили й тих, хто так покривдив їх і нас.

Зчудований Їржик мимоволі спитав батька, що йому сталося. Але той, не відповівши, звелів синові йти спати.

Їржик, лігши, зрештою заснув, та батько ще довго не спав, молився.

13. У замку

По тривалій перерві знову ожила стародавня резиденція панів Сміржицьких, а тепер маєток князів Пікколоміні — Находський замок. Сила гостей з’їхалася на свято з нагоди вступу молодого князя Йосифа Пікколоміні в володіння маєтками. 5 серпня 1771 року він мав бути проголошений повнолітнім й урочисто перебрати владу над усіма маєтностями з рук княгині-вдови Маргарити-Катерини. Коням прибулих гостей ледве вистачило замкових стаєнь, подвір’я кишіло почтом та слугами; частину їх довелося розмістити в Наході. Молодий князь прибув із Відня за два дні перед святом із юною дружиною Марією-Христиною, уродженою княжною Караччолі. Опріч шляхти чеської, були там і гості з Відня на чолі з камергером, що репрезентував королеву Марію-Терезію. Приїхала й вельможна графиня Франкенберг, тітка молодого князя, зі своєю компаньйонкою фон Штреревіц. Позаторік, після тих злощасних ловів, пані графиня зразу ж від’їхала до Відня, й панні фон Штреревіц довелось розлучитися з замком, де в саду, біля статуї Діани, в затінку альтани з підстрижених букових кущів, вона зажила стільки насолоди в обіймах молодого князя. Тепер панна знов прибула до Находа в великому дормезі, поруч своєї пані, вельми радіючи з майбутнього свята. Вона знала, що в молодого князя юна вродлива дружина, що він, певне, ще під владою її чар; але весела, вдатна на зальоти панна не дуже журилася тим. Адже там будуть гості, молоді браві паничі, церемонія, бал.

Замкова челядь поспішала заклечати та уквітчати брами й портали, бо над лісом Монтаці піднімалася важка чорна хмара. Подвір’ями та широкими сходами просторого замка навзаводи бігали лакеї.

Пустельний спокій тихих залів було порушено; по їхньому навоскованому паркету знову ходило панство в шовкових панчохах, гаптованих оксамитних каптанах і білих перуках. Знову шаруділи там шовкові шлейфи вельможних дам, що їх водили кавалери, галантно джергочучи по-французьки чи по-німецьки. В стінах, що були колись власністю Їржі з Подєбрад[25], панів Сміржицьких і Трчків[26], лунала чужоземна мова.

Учта тривала до пізнього вечора. Столи гнулись від потрав, пінилось вино, виголошували пишні тости; ніхто не зважав, що надворі починається буря і негода.

Коли гості розійшлися по своїх покоях, розбуялася гроза, полив дощ. Кілька паничів залишилися в салоні біля старовинного залу й сиділи, спорожняючи одну за одною пляшки старого вина. Очі в них уже блищали, обличчя пашіли, розмова точилася невимушено, жваво. Найбільше чути було маркіза д’Ербуа, з яким недавно заприязнився князь Пікколоміні; його самого там не було. Заклавши ногу за ногу, маркіз розповідав різні пікантні історії з життя французького двора; часом його перебивав регіт слухачів, потім знову дзвеніли келихи й лунали веселі тости.

— Панні фон Штреревіц ви б не насміли розповісти таке,— оскалився молодий граф Коллоредо.

— Ха-ха-ха! Чому це не насмів би? Її б це вельми потішило!

— Шкода, що вона не чула... А втім, її винагородять «Contes moraux»[27].

— Панна читає Мармонтеля?[28]

— Ох, яка розкіш! Та ще, напевне, в постелі.

— Про це вам колись, може, розповість д’Ербуа! — зареготав барон Пільніц, старий парубок велетенського зросту, драгунський ротмістр.

— Еге, і я завважив. Ой, і заздрю ж я вам, д’Ербуа!

— Правда, правда, вам щастить, як у казці. А найбільше тому, що князь одружився.

— Чого там! Вона б обох ощасливила.

Всі знову розреготалися й підняли келихи «за кохання». Маркіз д’Ербуа значуще осміхався.

Надворі вдарив грім, у подвір’ях старого замка жалібно завив вітер. Паничі на хвилину стихли.