Розділ «Частина п'ята»

— Усе там, над каміном. А то, мабуть, у тебе якийсь спеціальній ніж для риби?

Він інстинктивно простяг праву руку до лівої — туди, де раніше був кожух стилета.

— Так, для риби, — на якусь мить він занервував, але швидко заспокоївся й ковтнув бренді. — Добре в тебе бренді.

— То що?

— Що?

— Як ти примудрився загубити мого чоловіка й розбити мій джип?

— Девід вирішив залишитися ночувати в Тома. Ми були коло якогось рівчака.

— Так, я знаю де це.

— Туди впало шість чи сім овець. Вони привезли їх у дім і намагаються дати раду. Там страшенний гармидер. Девід відправив мене повідомити тобі, що він залишиться на ніч. А щодо аварії... Я навіть не знаю, як це сталося. Чіткої дороги немає, незнайома машина... Я наїхав на щось, і мене занесло. Машина перекинулася набік. Якось так...

— Ти, либонь, надто швидко їхав. Бачив би ти, у якому був стані, коли приїхав...

— Мабуть, мене добряче кидало в кабіні, коли машина перекинулася. Забився головою і ногу вивернув...

— А ще втратив ніготь, розбив обличчя й ледь не підхопив запалення легенів. Ти просто ні дня не можеш прожити без пригод.

Генрі звісив ноги на підлогу, обережно встав і підійшов до каміна.

— Твоя здатність одужувати дійсно вражає, — зауважила Люсі.

— Рибалки — дуже здорові люди, — він уже чіпляв ножа назад на руку. — То що, де там одяг?

— А нащо тобі одяг? Уже треба лягати спати, — вона підійшла впритул до нього.

Він обійняв її рукою, притягнув до себе та гаряче поцілував. Вона провела долонями по його стегнах. Згодом він перервав поцілунок, забрав свої речі з камінної полички й за руку повільно повів її нагору.

30

Широкий, майже білий автобан зміївся баварською долиною, зникаючи десь у горах попереду. На задньому сидінні мерседеса нерухомо сидів втомлений Гердфон Рундштедт. Шістдесятидев'ятирічному фельдмаршалу дуже подобалося шампанське й набагато менше подобався Гітлер. Його вузьке похмуре обличчя відображало надзвичайно довгий і мінливий кар'єрний шлях: його безліч разів ганебно звільняли, а потім просили повернутися. Жоден із наближених до фюрера офіцерів не мав такої бурхливої кар'єри, як він.

За вікном авто пролітало село Берхтесгаден — воно було засноване ще в шістнадцятому столітті. Фон Рундштедт намагався зрозуміти, чому він знову й знову повертається, коли Гітлер кличе його назад. Гроші тут ні до чого, найвищого звання він уже досяг, нагороди в Третьому Рейху важили не більше, ніж прикраси, а слави ця війна не принесе нікому.