Розділ «Частина четверта»

— А ви спостережливий, — жінка кинула на нього гострий погляд.

— Та це відразу впадає в око, — спокійно пояснив Фабер. — Ви не заслуговуєте на таке нещасливе життя.

— Надто багато ви бачите, — Люсі закліпала очима.

— Тут нічого і дивитися. Нащо ж докладати стільки зусиль, якщо не виходить?

— Навіть не знаю, що тут сказати. Хочете почути якесь кліше? Весільні обітниці, дитина, війна. Може, є й інша відповідь, але мені бракує слів.

— Почуття провини, — підказав Фабер. — Але ви ж, мабуть, думали про те, щоб піти від нього?

Вона шоковано похитала головою:

— Та звідки ви все це знаєте?

— За чотири роки на самоті ви втратили вміння приховувати власні почуття. Крім того, збоку завжди краще видно.

— А ви були одружені?

— Ні. Саме про це я й кажу.

— А чого ж ні? Вам би треба було.

Прийшла черга Фабера розглядати вогонь. Дійсно, чого ж він не одружився? На поверхні було виправдання — робота. Але цього їй розповідати не можна. І це не пояснення, якщо чесно.

— Я не дозволяв собі нікого достатньо сильно кохати, — раптом відповів шпигун.

Він не встиг обдумати відповідь і тепер гадав, чи це правда. Люсі якось вдалося пробити його захист — і саме тоді, коли він вважав, що сам розбив її вщент.

Якийсь час панувала тиша. Вогонь згасав, і краплі дощу, що падали крізь димохід, шипіли на вугіллі. Шторм не втратив у силі. Фабер згадав останню свою жінку. Гертруда. Це було сім років тому, але пам'ять швидко намалювала її образ у вогні: типове для німецьких жінок кругле обличчя, світле волосся, зелені очі, красиві груди, трохи завеликі стегна, хворі стопи. З такими коханками легко знайомитися десь у поїзді: вони нестримні та несамовито люблять секс... Вона улещувала його, захоплювалася його розумом (так вона казала) та тілом (про це й говорити не треба було). Гертруда заробляла на життя тим, що писала популярні пісеньки — він слухав тексти в її крихітній берлінській квартирці на першому поверсі. Не надто прибуткова була робота. Фабер згадав її оголене тіло в неохайній спальні та всі ті дивні речі, що вони робили. Гертруда просила завдавати їй болю, пестити самого себе чи то лежати абсолютно нерухомо, поки вона сама займалася з ним коханням...

Фабер труснув головою, проганяючи ті спогади. Він уже давно не згадував нічого такого. Думки про це позбавляли спокою. Агент підвів очі на Люсі.

— А ви добряче замислилися, — усміхнулася вона.

— Та щось спогади зовсім захопили... Усі ці розмови про кохання.

— Пробачте, не варто було мені вас турбувати.