Розділ «Частина четверта»

— Ви і не турбуєте.

— Сподіваюсь, що спогади були приємні.

— Дуже приємні. А ваші? Ви теж кудись поринули.

— Я думала про майбутнє, а не про минуле, — знову усміхнулася Люсі.

— І про що ж саме ви думали?

Вона хотіла відповісти, а потім передумала. Потім ще раз. В очах з'явилася якась напруга.

— Думаю, ви хочете знайти іншого чоловіка, — почав Фабер. Навіщо взагалі він це робить? — Він буде слабший, ніж Девід, і не такий вродливий. Але, може, саме за цю слабкість ви його й покохаєте. Він буде розумний, але не дуже заможний. Співчутливий, але не сентиментальний. Люблячий, дбайливий...

Склянка в руках Люсі тріснула, і шматочки скла розсипалися по килиму та її штанях. Вона наче й не помітила цього. На руці виступила кров, і Фабер став перед нею на коліна й узяв її долоню.

— Ви поранилися.

По її щоках текли сльози.

— Пробачте мені, — мовив він.

Скло лише поверхнево розрізало шкіру. Люсі витягла з кишені носовичок та витерла кров. Фабер відпустив її долоню й почав збирати скло. Треба було поцілувати її, коли момент був слушний. Але вже пізно. Агент склав залишки склянки на камінну поличку.

— Я не хотів вас засмучувати.

Люсі прибрала носовичок та оглянула поріз, з якого й досі йшла кров.

— Треба перев'язати, — запропонував він.

— Візьміть на кухні бинт.

Фабер знайшов моток бинту, ножиці і шпильку, налив у мисочку трохи гарячої води та повернувся у вітальню. Поки його не було, Люсі приховала залишки сліз. Чоловік почав промивати її палець теплою водою, а жінка просто сиділа та спостерігала за ним, за його обличчям. Він закінчив робити невеличку пов'язку й підняв на неї очі. Неможливо було зрозуміти, про що вона думає. Фабер різко підвівся. Усе зайшло надто далеко, потрібно це закінчувати.

— Мені краще піти спати.

Вона кивнула.

— Пробачте, що я...