Розділ «Частина четверта»

— Будь ласка, з'єднайте мене з містером Блоггсом. Він у Карлайлі.

— Він якраз чекає на лінії, сер.

— Чудово!

— Алло, Персі? Є якісь новини?

— Знову напали на слід, Фреде. Він кинув свого «морріса» під Стерлінгом та зловив машину до Абердина.

— До Абердина?!

— Думаю, він планує проскочити сходом.

— І давно він в Абердині?

— Думаю, приїхав учора вранці.

— Якщо так, то він точно не встиг забратися звідти. Там страшенний шторм — такого вже ніхто й не пам'ятає. Отже, якщо тільки він не відплив відразу, то він ще там. Шторм почався вчора ввечері — жоден корабель не виходив. Там навіть літак зараз не сяде.

— Чудово! Давай туди — і поквапся. А я зв'яжуся з місцевими поліцейськими. Подзвони мені з Абердина.

— Уже виїжджаю.

— І ще, Фреде...

— Що таке?

— Ми з тобою упіймаємо того покидька!

Ґодліман уже повісив слухавку, а Фред продовжував реготати.

21

Коли Фабер прокинувся, за вікном була вже майже ніч. На горизонті зникали останні сутінкові фарби. Шторм навіть і не думав вщухати — дощ важко туркотів дахом і виливався через краї жолоба, а вітер шалено гатив по будинку.

Біля ліжка на столику стояла маленька лампа — агент увімкнув її та без сил знову звалився на подушку. Страшно бути настільки безпорадним. Якщо людина вірить у те, що владу має лише той, хто сильніший, то вона не може дозволити собі проявити слабкість. Фабер відчув на собі недоліки власної ідеології. Його ніколи не полишав страх, і, можливо, саме тому він протримався так довго. Після стількох років постійного жаху агент уже був не здатний відчути себе в безпеці. Чоловік розумів — так, як всі ми іноді розуміємо найглибші свої мотиви, коли аналізуємо власну поведінку, — що саме через цю неспроможність відчувати він обрав професію шпигуна. Адже лише такий стиль життя міг дозволити вбити будь-кого, хто б становив навіть найменшу загрозу. І агент боявся бути слабким. Він до нестями жахався стати від когось залежним — навіть від вищих чинів.

Ось так, лежачи на дитячому ліжку в рожевій спальні, Фабер аналізував стан свого тіла. Синці покривали чи не кожен сантиметр, але кістки наче були цілими. Гарячки не було — організм витримав цілу ніч у морі та не підчепив навіть бронхіту. Шпигуна просто охопила слабкість. Не виснаження, а щось більше. Фабер згадав, як досяг кінця рампи — тоді здавалося, що він от-от помре. Може, той ривок завдав якоїсь непоправної шкоди?