Розділ «Частина друга»

Воткінс намагався щось зробити зі своєю пораненою ногою, посипаючи її прокльонами.

— Куля ще там?

Чоловік закричав, а потім посміхнувся й показав щось У руці:

— Уже ні.

Паркін знову визирнув.

— Вони в капличці. Хто б подумав, що туди взагалі може поміститися людина. Мабуть, їх тут небагато.

— Стріляти вони вміють.

— Еге ж. Дістали нас добряче. Динаміт ще є?

— Ще є.

— Дай-но подивлюся, — Паркін відкрив мішок Воткінса та дістав вибухівку. — Зроби мені запальник на десять секунд.

Решта загону сховалася в будинку навпроти.

— Гей! — гукнув Паркін.

— Сержанте? — у дверях з'явилося обличчя.

— Кидатиму «помідор». Як закричу — прикривайте мене.

— Зрозуміло.

Паркін підпалив цигарку. Воткінс передав йому динамітну шашку.

— Вогонь! — крикнув він, підпалив запальник від цигарки, вийшов на вулицю й кинув вибухівку в бік каплички.

Від пострілів задзвеніло у вухах, і Паркін кинувся назад до будинку. Куля влучила в деревину, і маленький уламок вдарив чоловіка в шию. Почувся вибух. Перш ніж Паркін встиг подивитися, хтось із того боку вулиці крикнув:

— Просто в яблучко!

Паркін вийшов на вулицю. Старовинна капличка розлетілася вщент. Безглуздо лунав дзвін. На руїни повільно осідав пил.