Розділ «Частина друга»

Агент повертався за кілька годин після світанку й лягав спати аж до полудня. Відтак він знову вирушав у дорогу, іноді спиняючись, щоб роздивитися навколо чи піднятися на якийсь пагорб. Час від часу траплялися шлюзи, поодинокі ферми та паби, де він розмовляв із людьми, сподіваючись почути бодай щось про розташування армії.

Поки що всі спроби Фабера були марними. Шпигун навіть засумнівався, чи в потрібну місцевість він потрапив. Треба думати, як генерал Паттон. Якби я планував наступ на Францію, на схід від Сени, з бази в Східній Англії, де б я розташував армію? Очевидним варіантом був Норфолк: великі незаселені простори, багато рівнинних місцин для аеродромів, близько до моря. Крім того, затока Вош була вкрай зручним місцем для того, щоб зібрати флот. Однак це лише припущення, які можуть бути помилковими з якихось невідомих йому причин. Мабуть, треба пошукати в іншій частині країни. Наприклад, у Фенсі.

Попереду з'явився шлюз, і Фабер спустив вітрило, щоб зменшити швидкість. У шлюз він увійшов вкрай обережно — човен легенько вдарився об ворота. Будинок доглядача стояв поруч на березі. Фабер, склавши долоні рупором, гукнув працівника шлюзу й став чекати. За свою подорож він уже звик до того, що місцевих робітників не можна квапити. Крім того, зараз час для чаю, а отже, жодна сила не владна поворушити їх.

Із будинку вийшла жінка й махнула йому рукою, запрошуючи всередину. Фабер помахав їй у відповідь, стрибнув на берег і ввійшов. Наглядач у сорочці з короткими рукавами сидів за столом на кухні.

— Ви ж нікуди не квапитеся? — спитав він Фабера.

— Ні-ні, звісно ж, ні, — усміхнувся той.

— Майвісе, налий гостю чаю.

— Ні-ні, не турбуйтесь, дякую, — спробував відмовитися агент.

— Та ми щойно заварили цілий чайник.

— Дякую, — Фабер сів за стіл.

У маленькій кухні було чисто й просторо. Перед шпигуном з'явилася чудова порцелянова чашка чаю.

— Рибальська відпустка, еге ж? — спитав робітник.

— Так і є. А ще спостерігаю за птахами. Хочу десь стати на кілька днів та трохи відпочити на суші.

— О, тоді вам краще триматися ближче до іншого берега. Із цього боку заборонена зона.

— Правда? А й я не знав, що тут військові частини.

— Зона починається за півмилі звідси. Військові чи ні, я не знаю — мені не доповідають.

— Ну, нам і не треба знати, мабуть, — зауважив Фабер.

— Як доп'єте, проведемо вас крізь шлюз. Дякую, що не квапили мене.

Чоловіки вийшли з будинку, Фабер повернувся до свого човна і відв'язав його. За кормою повільно зачинилися ворота, й наглядач почав спускати воду. Шлюпка помалу опустилася до потрібного рівня, і ворота попереду відчинилися. Тепер можна підняти вітрило та рушати далі. Робітник помахав Фаберу на прощання рукою.

Десь за чотири милі нижче за течію агент пришвартувався та прив'язав човен до міцного дерева, що росло на березі. Чекаючи ночі, Фабер пообідав консервованими сосисками та сухим печивом і запив усе це водою. Коли почало сутеніти, шпигун одягнувся в чорне і прихопив рюкзак зі спорядженням: бінокль, фотоапарат і довідник «Рідкісні птахи Східної Англії». Компас він сховав до кишені, а ліхтарик узяв у руку. Готовий.