Розділ «Частина друга»

— Та це ж жінка у штанях, — розсміявся Блоггс.

— Господи, дійсно! — капітан повернувся до нього. — Тепер такі часи, що й не зрозумієш! Це ж треба, жінки вже штани носять!

Блоггс представився й пояснив причину свого візиту.

— Ми знову відкрили справу вбивства, що сталося тут у 40-му. Мені сказали, що ви жили в цьому домі одночасно з підозрюваним — Генрі Фабером.

— Так і є. Чим я можу допомогти?

— А ви добре його пам'ятаєте?

— Чудово пам'ятаю. Високий, темноволосий, вихований. Спокійний. Доволі неохайний одяг, якщо судити за зовнішністю. Щодо нього легко помилитися. Не можу сказати, щоб Генрі мені не подобався... Я був би не проти познайомитися з ним трохи ближче, але він цього не хотів. Тоді він був десь вашого віку.

Блоггс подумки посміхнувся: він часто видавався старшим лише через те, що був детективом.

— І все-таки, — продовжив капітан, — я думаю, що він цього не робив. Я трохи розбираюся в людях. Коли командуєш кораблем, треба це вміти. Так ось, якщо той чоловік — сексуальний маніяк, то я — Герман Ґерінґ.

У Блоггса наче склалися докупи шматочки мозаїки: блондинка в штанах і помилка щодо його віку. Висновок був не надто оптимістичний.

— До речі, я б радив завжди перевіряти посвідчення, коли до вас приходить хтось із поліції.

— Так, звісно ж. Покажіть, будь ласка, — старий був збентежений.

Блоггс замість посвідчення показав гаманець із фотографією Крістіни.

— Ось.

Якусь мить капітан розглядав фото, а потім зауважив:

— Хороше фото. Вас тут легко впізнати.

Старий, мабуть, майже повністю осліп.

— У мене більше нема питань. Дякую за допомогу, — розчаровано мовив Блоггс.

— Завжди радий допомогти. Я тепер не можу служити своїй країні, як раніше. Мабуть, від мене вже не буде жодної користі, бо мені виписали інвалідність і звільнили з місцевої оборони.

— Ну, на все добре, — Блоггс вийшов із кімнати.