Розділ «Частина друга»

Жінка чекала на нього внизу з листом у руках.

— Тут зворотна адреса військової пошти. Думаю, вам буде неважко його знайти.

— Ви знали, що капітан нічим мені не допоможе, — докірливо зауважив Блоггс.

— Знала, але ваш візит зробив його на якийсь час щасливим, — жінка відчинила двері.

Раптом Блоггс сказав:

— Можна запросити вас на обід?

— Мій чоловік і досі на острові Мен, — обличчя жінки накрило тінню.

— Пробачте... Я думав...

— Нічого. Мені приємно.

— Просто хотів, щоб ви переконалися, що я не з Гестапо.

— Та я й не сумнівалася. Самотня жінка стає цинічною.

— Я втратив дружину під час бомбардування, — зізнався Блоггс.

— Тоді ви знаєте, звідки в мене ця ненависть.

— Знаю. Знаю, — чоловік вийшов і почув, як за ним зачинилися двері. Почався дощ.

Тоді теж дощило. Блоггс запізнювався. Він затримався через те, що працював із якимись новими матеріалами разом з Ґодліманом, і тепер поспішав, щоб хоча б півгодини побути разом із Крістіною, перш ніж вона поїде на зміну. Уже спустилася темрява й почався обстріл. Протягом своїх змін Крістіна бачила такі жахіття, що вже давно перестала про них розповідати.

Блоггс страшенно нею пишався. Її колеги казали, що вона одна замінює двох чоловіків: жінка літала темними вулицями Лондона, керуючи машиною, як досвідчений водій — із крутими віражами й веселими жартами навіть серед страшезних пожеж. Крістіну називали безстрашною. Проте Блоггс знав, що насправді вона дуже боялася, просто нікому цього не показувала. Знав, бо щоранку бачив її очі, коли вона лягала спати, а він уставав на роботу. Знав, що це не безстрашність, а мужність. І пишався нею.

Коли він вийшов з автобуса, дощ посилився. Блоггс підняв комір і опустив нижче капелюха. Біля кіоска чоловік на хвилину спинився, щоб купити Крістіні цигарок. Багато жінок почали курити. Продавець завжди віддавав не більше п'яти штуку руки, бо папіроси були в дефіциті. Блоггс згаяв ще трохи часу, ховаючи їх у портсигар.

Дорогою його спинив поліцейський, щоб перевірити паспорт, — ще дві хвилини змарновано. Повз Блоггса проїхала машина швидкої — схожа на ту, якою кермувала Крістіна, а потім вантажівка для перевезення фруктів, котру реквізували та пофарбували в сірий колір.

Наближаючись до свого дому, чоловік нервував усе сильніше. Вибухи лунали надто близько. Двигун літака ревів так, наче був десь зовсім поруч. Знову обстрілюють Іст-Енд — доведеться спати в бомбосховищі. Ще один вибух — надто близько. Блоггс побіг. Мабуть, і вечеряти доведеться теж у сховищі.

Чоловік завернув на свою вулицю і побачив машини швидкої та пожежників. Бомба впала десь посеред вулиці — мабуть, поруч із його будинком. Блоггс побіг швидше. Господи, тільки не в нас, тільки не в...