Розділ «31»

— Четвірки в Труа?

— Поки нема. Журналістам наразі не вдалося розшифрувати повідомлення, як це було з Марселем. Маю залишити вас, комісаре. Пухнастик зараз наробить збитків новій штукатурці.

Адамберґ поклав слухавку. Йому знадобилося трішки часу, аби збагнути, що Данґлар говорив про кота. І вже вп'яте за день він поглянув своєму мобільному у вічі, обличчя до обличчя.

— Зателефонуй, — прошепотів він. — Ворушися. Це було непорозуміння, будуть і інші. Не переймайся через них, навіщо вони тобі? Це мої непорозуміння і мої історії. Лиши їх мені. Зателефонуй.

— Ця штука розпізнає голоси? — запитав Бертен, коли приносив гарячу страву. — Воно саме відповідає?

— Ні, — сказав Адамберґ, — не відповідає.

— А все ж таки приємно мати такі речі.

— Ні.

У «Вікінгу» Адамберґ провів усе пообіддя. Тільки на півгодини його відволікали безглуздими розмовами Кастійон, а тоді Марі-Бель. За п'ять хвилин до початку випуску він вийшов слухати оголошення — водночас із Декамбре, Лізбет, Дамасом, Кастійоном, що зайняли звичні місця, і меланхолійною Євою, яку він помітив у тіні колони Морріса[34]. Щільний натовп зібрався навколо естради.

Адамберґ відійшов від свого улюбленого платана і наблизився до Глашатая. Його напружений погляд переходив від одного знайомця до іншого, стежив за найдрібнішими жестами, які могли викликати сяйво. Жос уже прочитав вісімнадцять оголошень, а Адамберґ досі нічого не помітив. Раптом під час морського прогнозу погоди чиясь рука здійнялася вгору, торкнулася чола — і Адамберґ усе зрозумів. Спалах. Комісар вражено відійшов до платана. Довгу мить він невпевнено і нерухомо стояв там. Потім повільно витягнув телефон із попрасовано! куртки.

— Данґларе, — пробурмотів він. — Прибудьте якомога швидше на майдан з двома оперативниками. І мерщій, капітане. У мене є сіяч.

— Хто? — запитав Данґлар, підводячись і показуючи жестом Ноелю та Вуазене рухатися за ним.

— Дамас.

Кілька хвилин по тому на майдані загальмувала поліційна машина, з якої вийшло троє поліціянтів. Вони підійшли до Адамберґа, що чекав на них біля платана. Цей факт викликав інтерес у тієї частини аудиторії, яка лишилася потеревенити, адже найбільший із поліціянтів тримав у руці біло-сіре кошеня.

Коли четверо лягавих вивели закутого в кайданки Дамаса і хутко посадили його у поліційну машину, мешканці майдану були шоковані. Єва бігла за машиною, яка поїхала прямо перед нею. Жінка стискала голову руками. Марі-Бель у сльозах кинулася в обійми Декамбре.

— Він божевільний, — сказав Декамбре, притискаючи до себе молоду жінку. — Він повністю збожеволів.

Навіть Бертен, який спостерігав за сценою крізь віконні шибки, засумнівався у своїй глибокій повазі до комісара Адамберґа.

— Дамас, — пробурмотів він. — Вони з'їхали з глузду.

За п'ять хвилин увесь майдан зібрався у «Вікінгу», щоб бурхливо обговорити драму.