Розділ «25»

— Тобто з можливих мотивів сіяча можна викреслювати інтелектуальний, а також випадковість. Це не той тип, який міг би сказати: «Спробуймо використати бич Божий, від цього може бути крутий ефект». Це не шахрай чи містифікатор. Неможливо. Сіяч не діє відсторонено. Він щиро в усе вірить. Він з любов'ю вимальовує свої четвірки, по вуха занурившись у справу. Він використовує чуму інстинктивно, без будь-якого культурного контексту. Йому начхати — зрозуміють його чи ні. Він себе розуміє. І використовує саме чуму, бо йому потрібно саме так. Ось до чого я дійшов.

— Гаразд, — спокійно сказав Ферез.

— І якщо сіяч прийшов до такого, то це означає, що чума в глибинах його «я». Отже, ця справа...

— Родинна, — завершив за нього Ферез.

— Точно. Ви погоджуєтеся?

— Без сумніву, Адамберґу. Інших варіантів я не бачу.

— Гаразд, — сказав Адамберґ, заспокоївшись і зрозумівши, що в питаннях словникового запасу найскладніше вже позаду. — Спершу я подумав, що цей тип перехворів на чуму в юності в далекій країні, через випадковість, травму чи ще щось. Але мене це не вдовольнило.

— Отже? — підбадьорив його Ферез.

— Отже я сушив собі голову, яким робом драма, що завершилася на початку вісімнадцятого століття, могла вплинути на дитинство сучасної людини. Таким чином я дійшов логічного висновку, що сіячеві має зараз бути двісті шістдесят років. Це також мене не вдовольнило.

— А було б непогано. Цікавий пацієнт.

— І тоді я дізнався, що у 1920 році чума знову була в Парижі. У нашому столітті, ще й не на початку. Ви знали про це?

— Ні, — визнав Ферез. — Чесно, не знав.

— Дев'яносто шість хворих, з них тридцять чотири померло, у бідних передмістях. І я гадаю, Ферезе, що родина цього типа постраждала. Можливо, зачепило його прадідусів чи прабабусь. Так драма обернулася на родинну сагу.

— Ми називаємо це родинним привидом, — перервав його лікар.

— Дуже добре. Вона стала легендою і міцно закарбувалася в голові дитини, якій постійно розповідали про знищення близьких предків. Гадаю, це хлопчик. Для нього чума стала органічною частиною життя, його...

— Психічного оточення.

— Саме так. Для нього це спонтанний елемент, а не застарілий історичний образ, як для нас. Я знайду прізвище сіяча поміж тридцяти чотирьох жертв чуми 1920 року.

Адамберґ зупинився, схрестив руки на грудях і глянув на лікаря.

— Непогано, Адамберґу, — сказав Ферез, усміхнувшись. — І ви на правильному шляху. Однак додайте до цього родинного привида жорстокі випробування, які дозволили йому розквітнути. Привиди оселяються в розломах, точніше — в тріщинах.

— Зрозуміло.