Розділ «15»

— А друге повідомлення? — перервав його Адамберґ.

— Ще серйозніше. Зараз прочитаю.

— Тільки повільно, — попросив Адамберґ.

— «Сімнадцятого серпня брехливі чутки передвіщали біду, багато хто тремтить, але значна частина людей сподівається на відомого лікаря Ренсана. Марні сподівання: чотирнадцятого вересня чума увійшла в місто. Спершу вона охопила квартал Руссо, де одразу ж почали з'являтися мертві тіла». Оскільки ви не бачите перед собою аркуша з текстом, скажу, що тут дуже часто трапляються три крапки. Цей тип — маніяк: він не може обірвати оригінальну фразу, не позначивши це. Більше того, «сімнадцяте серпня», «чотирнадцяте вересня» і «квартал Руссо» надруковані іншим шрифтом. Він точно змінив дати і місце в тексті, тому позначає свої зміни іншим шрифтом. Я так гадаю.

— І сьогодні чотирнадцяте вересня, так? — запитав Адамберґ, який завжди плутав дати в межах одного-двох днів.

— Саме так. Тобто божевільний просто повідомляє нам, що чума увійшла в Париж і почала вбивати.

— Вулиця Жан-Жака Руссо.

— Гадаєте, саме це місце під загрозою?

— У мене є багатоповерхівка, розмальована четвірками на цій вулиці.

— Якими четвірками?

Адамберґ вирішив, що Декамбре і так досить вплутався у цю справу, тому має право знати про іншу сферу діяльності свого психа. А ще він про себе відмітив, що попри свою освіченість, Декамбре, як і ерудит Данґлар, зовсім нічого не знав про значення четвірок. Талісман не був аж настільки відомим, тож тип, який його використовував, мав зануритися дуже глибоко в питання.

— У будь-якому разі, — завершив Адамберґ, — ви можете розслідувати цю справу без мене, для своїх життєвих питань. Це буде хороший екземпляр для вашої колекції, як для вас, так і для Глашатая. Але щодо справжньої небезпеки, то можна забути про це. Хлоп обрав інший шлях, винятково символічний, як сказав би мій заступник. Бо на вулиці Жан-Жака Руссо нічого не трапилося цієї ночі, як і в інших розмальованих будинках. Натомість він продовжує малювати. Це триватиме, доки йому не набридне.

— Тим краще, — сказав Декамбре після короткої паузи. — Дозвольте сказати, що мені було приємно познайомитися з вами ближче, і вибачте, що через мене ви марно витратили час.

— Навпаки. Я вмію цінувати добре витрачений час.

Адамберґ поклав слухавку і вирішив, що його робочий суботній день завершено. У списку поточних справ не було нічого, що не зачекало б до понеділка. Перед тим, як вийти з кабінету, він подивився у блокнот, аби, прощаючись, назвати правильно жандарма з Ґранвілля.

Надворі крізь легкі хмаринки пробилося сонце, і все місто набуло святкового і трішки ледачого настрою. Він зняв куртку, перекинув її через плече і повільно рушив уздовж ріки. Здавалося, ніби парижани забули, що в них є річка. Попри весь свій бруд, Сена лишалася для Адамберґа прихистком. Він насолоджувався її важким плином, запахом щойно випраної білизни і криками птахів.

Спокійно блукаючи маленькими вуличками, Адамберґ порадів, що Данґлар зостався перетравлювати свій кальвадос удома. Йому хотілося поховати історію з четвірками без свідків. Данґлар мав рацію. Митець-інтервенціоніст чи маніяк-символіст, а псих зі своїми четвірками обертався в колах, не дотичних до Адамберґа. Комісар програв, і йому було на це начхати. Тим краще! Він ніколи не пишався своїми перемогами в суперечках із заступником, але поразки любив переживати на самоті. У понеділок він скаже, що помилився, і четвірки перейдуть у розряд кумедних історій на кшталт велетенських сонечок з Нантея. Від кого ж він чув цю історію? Від фотографа з ластовинням. А як же його звали? Він уже й не пам'ятав.