Але в ту ж хвилину, помітивши вираз її очей, він пожалкував, що сказав оце.
— На щастя,— каже Агнешка,— бо знаєш, як я її ненавиджу!
— Я пожартував,— здається Балч.— Є такий звичай, щоб випити за своє здоров’я, коли... А потім...
— Балче,— перебиває Агнешка.— Я ніколи не зверталася до давніх звичаїв, коли хотіла поцілуватися.
— Це щиро? Я не впізнаю тебе.
— Впізнаєш.
— А зараз не хочеш?
— Ні.
— На згоду?
— Щодо згоди — згода. Краще не сварімося.
— Отож, коли ти захотіла... Так-так. Виходить, ти не така вже й недосвідчена. Скажи, що ти робила тоді, над озером, з тим... Колумбом?
— Цілувалася.
— І тільки?
— Зеноне, не сварімося сьогодні.
— І все-таки шкода, що я забув баклажку. Хоч би сам трохи хильнув.
— І сам залишився б тут. Біля мене ти вже не будеш пити. Ніколи.
— Часом ото я задумуюсь,— Балч ледь стримує вже чутне в голосі роздратування,— звідки це з’явилася в тебе отака відраза.
— Відраза — добре слово. Чи ти знаєш, чого я втратила всіх, усіх своїх? І Кшися теж, брата, хоча він і пережив ту ніч. Коли гітлерівці оточували Волічку, наші партизанські вартові спали. Бо були зовсім п’яні.
— Військово-польовий трибунал.
— Обійшлося без трибуналу. Гітлерівці замордували всіх. І партизанів. Вартових перших.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „18. Свят-вечір“ на сторінці 10. Приємного читання.