— Що герой?
— Так... то і моя мама інакше б... Пробачте, я щось не те сказав...
— Ну, то й кажи. Сідай.
Агнешка кидає на сніг звій шнура, сідає долі сама й, розстеливши полу плаща, запрошує хлопця сісти поруч.
— Дякую, я краще так.— Після миті вагання сковтнув, прицмокнувши, слину.— Чому у вас,— бере розгін розпачливим, ламким фальцетом,— немає чоловіка?
— О, Тотеку, про що це ти? Ще ж маю час.
— І граєтеся, граєтеся цим шнуром. Як і він.
— А тобі це не подобається?
Хлопець не відповів на це запитання, бо захопився іншою, важливішою проблемою.
— Ще й той Заритко з Джевинки. Негідник. Він теж у вас був. Чого йому треба?
— Нічого, так собі завітав. Я його швидко випровадила.
— У вас побував, а потім прийшов до нас, до мами. І ще кілька разів приходив, і завжди увечері, завжди поночі.
— А що мені до цього?
— Я вам розказую, бо зазнав страху. Він перед мамою дуже нахвалявся.
— Чим це?
— Не варто й казати. Ви ж його не хотіли б, правда?
— Ну й вигадки! — Агнешку аж пересмикнуло.
І все ж не може вона урвати цієї розмови, дивної й недоречної, котра, одначе, воднораз і розважає, і сердить, і огортає ще не виразною тривогою.
— Отож-бо! — втішається Тотек,— Мама його теж не хоче. Бо він п’яниця й злодюга. Ми його давно знаємо. А тепер його вигнали з якоїсь там артілі.
— Коли? — Агнешка зненацька насторожується.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „18. Свят-вечір“ на сторінці 3. Приємного читання.