Розділ «Частина перша»

І він показав на ліжко. Родичі дивились на нього байдуже, їхні флегматичні слов'янські обличчя залишалися незворушними. Бабуся, не відводячи погляду від Гудіні, щось сказала іноземною мовою, а один із онуків відповів їй тією ж мовою, назвавши ім'я Гудіні. Вони й далі дивились на нього.

— Я прийшов висловити своє захоплення, — сказав Гудіні. У них були пласкі обличчя, густі брови, широко посаджені очі. Ніхто не всміхнувся у відповідь на його усмішку.

— Як ви сюди потрапили? — спитав лікар.

— Я тільки на хвилинку, — відповів Гудіні, — хочу його про щось спитати.

— Мабуть, вам краще піти звідси, — відказав лікар.

— Я хотів би знати, як усе це сталося. Як йому пощастило видобутися на поверхню. Адже це вдалося тільки йому. Він, напевне, вжив якихось заходів. Мені дуже важливо знати, що саме він робив.— Гудіні витяг із гамана кілька асигнацій. — Гадаю, гроші вам знадобляться. Візьміть, будь ласка, я хочу допомогти йому.

Родичі дивились на нього. Робітник щось простогнав. Один із синів нахилився нижче, прислухався й кивнув головою. Потім відійшов і сказав щось братові. Це були високі, понад шість футів, широкоплечі хлопці.

— Тільки без скандалу, — мовив лікар.

Гудіні відчув, як його підняли дужі руки й понесли з палати. Вирішив не пручатися. Він знав прийоми самозахисту, міг би добре провчити цих телепнів, та, зрештою, тут лікарня.

Гудіні пішов навмання вулицями. Вуха йому палали від приниження. На ньому був капелюх з низько опущеними крисами, двобортний полотняний піджак, коричневі штани і гостроносі біло-коричневі черевики. Руки він тримав у кишенях. Стояла досить прохолодна осінь, і більшість перехожих були в пальтах. Гудіні швидко йшов залюдненими вулицями. Він був неймовірно гнучкий, але реальний світ знав такі прийоми для своєї сцени, яких йому ніколи не щастило розкрити. При всіх своїх досягненнях він залишався шахраєм, ілюзіоністом, звичайним штукарем. Який сенс у його житті, коли люди виходили з театру і відразу забували про нього? Однією з останніх новин було: «Пірі досяг Полюса». Справжнє досягнення — це те, що залишається в книгах історії.

Гудіні вирішив «визволятися» не в закритому приміщенні, а просто неба. Поїхавши на гастролі, він вибрався із забитої цвяхами скрині, яка була опущена на вірьовках під першу кригу на річці Детройт. Він поринав також у річки в Бостоні та Філадельфії. Репетирував свої номери у ванній, в яку накладав льоду. Та успіх від цього не став більшим. Тоді Гудіні вирішив поїхати до Європи. Він уже там не раз бував, і йому здавалося, що європейці розуміють його мистецтво краще. За кілька днів до від'їзду він виступив на користь старих ілюзіоністів та акторів. Гудіні хотів здивувати їх своїм новим номером. Він найняв цілу групу санітарів із Белв'ю, які вийшли на сцену й перебинтували його з ніг до голови. Потім завинули його в безліч простирадел, прив'язали до ліжка, а зверху ще й обілляли водою, щоб сповиток став тугішим. І Гудіні визволився. Старі актори нетямилися від захвату. Та Гудіні не вдовольнило й це.

До Європи він відплив на «Імператорі», величезному німецькому пароплаві зі скульптурною прикрасою на носі, — річ досить дивна для сучасного трьохтрубного лайнера. То був коронований орел, який угородив пазурі в земну кулю. Старенька матуся Гудіні, місіс Вейс, прийшла на пристань провести сина. Це була маленька охайна бабуся, вся в чорному. Він обняв її, цмокнув у обличчя, поцілував їй руки й піднявся на трап. Потім збіг униз і ще раз поцілував матір. Вона кивнула й поплескала його по плечу. Піднявшися на палубу, він помахав їй рукою. Великий пароплав став відпливати заднім ходом від причалу. А Гудіні стояв біля поручнів і махав капелюхом, та мати, звичайно, його не бачила. Він кричав, і це було смішно, бо лопаті двигунів лунко ляпали по річковій воді. Гудіні довго дивився на маленьку постать у чорному, перейшовши на лівий борт, коли пароплав розвернувся. Мати стояла на пристані, — тендітна, старенька леді, — й дивилася, як корабель поволі зникає за обрієм. Вона раділа, що син так її любить. Одного разу, прийшовши додому, він попросив матір наставити фартух і насипав їй у пелену п'ятдесят блискучих золотих доларів. Він добрий хлопчик. Старенька сіла в кеб і повернулася в свою квартиру на сто тринадцятій вулиці чекати сина.

Гудіні почав своє європейське турне гастролями в театрі «Ганза» в Гамбурзі. Публіка зустріла його захоплено, в газетах багато писали про його виступи. І ніколи досі він не відчував такого невдоволення собою. Дивувався, як міг ціле життя віддаватися цим пустим трюкам. А публіка кричала «ура». Після кожного виступу біля сцени збирався натовп людей. Гудіні був скупим на слова. Одного разу він відвідав публічний показ французького літального апарата, красеня-біплана «Вуазен» із коробчатими крилами, коробчатим оперенням і трьома велосипедними колесами на тонких стояках. Авіатор підняв біплан над біговою доріжкою і посадив у полі неподалік. Наступного дня про цей подвиг кричали всі газети. Гудіні не став вагатися. Не минуло й тижня, як він придбав собі за п'ять тисяч доларів новий біплан «Вуазен». Біплан продавався в «комплекті» з механіком-французом, який навчав літати. Гудіні вчився на плацу для військових парадів на околиці Гамбурга. В усіх країнах, де йому доводилося виступати, він легко знаходив спільну мову з військовими. Солдати завжди були його палкими шанувальниками. Щоранку він приїздив на плац і сідав за кермо літака, а механік-француз пояснював йому, як користуватися важелями й педалями. Кермо біплана являло собою велике колесо на вертикальній осі, з'єднане тягами зі стерном на носі. Пілот сидів за переднім стерном на невеликому сидінні, між крилами. За пілотом був двигун, за двигуном — пропелер, «Вуазен» був весь дерев'яний. Крила туго обтягнуті проклеєною й покритою лаком тканиною. Стойки, що з'єднували здвоєні крила, були також дерев'яні, покриті тим самим матеріалом. Біплан був схожий на коробчатого паперового змія. Гудіні вивів великими літерами своє прізвище на поверхні крил та на задніх рулях висоти. Він не міг дочекатися свого першого польоту. Терплячий механік навчив його, як підняти машину, як утримувати її в горизонтальному польоті, як посадити на землю. Щоночі Гудіні уявно повторював ці дії, а вранці йшов на навчання. І от нарешті одного ранку, коли небо було чисте і механік вирішив, що вітер підходящий, вони витягли машину й поставили носом до вітру. Гудіні сів на місце пілота, обернув кашкета назад козирком і добре натяг на голову. Взявся за кермо. Очі від напруги прижмурилися; він стиснув зуби, обернувся й кивнув механікові, який розкручував дерев'яний пропелер. Двигун запрацював. То був двигун «Енфілд» на вісімдесят кінських сил, кращий за той, яким користувалися брати Райт. Затамувавши подих, Гудіні дав повний газ, перевів двигун на малі оберти і знову дав газ. Потім підняв догори великого пальця. Механік пробіг під крилами й витяг із-під коліс колодки. Біплан помалу покотився вперед. Він набирав швидкість, і Гудіні задихав частіше. Далі біплан застрибав, і Гудіні здалося, що хтось невидимий відриває його від землі. Машина злетіла в повітря! Гудіні здавалося, що це все сон, але він стримав свої почуття: треба було тримати крила горизонтально, і весь час регулювати швидкість. Отже, він летить, його ноги натискували на педалі, він брав кермо на себе, руль висоти відхилявся, і машина піднімалася вище й вище. Наважився поглянути вниз: земля була на відстані п'ятдесяти футів. Він не чув гудіння двигуна. Вітер бив йому в обличчя, і він раптом збагнув, що кричить. Дротяні розчалки, здавалося, співали, верхні й нижні крила неймовірно легко несли апарат на потрібній висоті, велосипедні колеса звільна оберталися од вітру. Внизу пропливали шереги дерев. Відчувши себе впевненіше, Гудіні почав робити важкий маневр — віраж. «Вуазен» описав довкола плацу великий круг. Механік біля ангара вітав пілота піднятими догори руками. Гудіні спокійно вирівняв літак і пішов на посадку. Колеса торкнулися землі, різкий поштовх повернув його до дійсності. А коли літак, прокотившися, став, Гудіні знову закортіло в небо.

В наступні польоти Гудіні тримався в повітрі по десять-дванадцять хвилин, саме настільки вистачало пального. Часом здавалося, що він припнутий до хмар. Гудіні бачив унизу німецькі селища, летів слідом за своєю тінню над прямими, як стріла, дорогами, обсадженими живоплотами. Одного разу, піднявшися досить високо, він побачив удалині середньовічні обриси Гамбурга над блискучими водами Ельби. Гудіні страшенно пишався своїм аеропланом. Вважав, що саме він розпочинає історію авіації. Молоді офіцери приходили з казарм на плац, щоб подивитись, як літає Гудіні. Декотрих він уже знав на ім'я.. Якось комендант, що дав дозвіл на використання плацу, для польотів, попросив Гудіні прочитати цим молодим офіцерам кілька лекцій про керування літаком. «Чарівник» із радістю погодився. Він провів із ними кілька занять, йому подобалися ці офіцери, юнаки освічені й дуже чемні. Вони сміялися з його жартів. Німецькою мовою Гудіні говорив з акцентом ідіш, та вони, здавалося, цього не помічали.

Одного ранку, підруливши після польоту до ангара, Гудіні побачив там білий штабний «мерседес», у якому сиділи генерали кайзерівської армії. Щойно він зібрався злізти з літака, як його друг-комендант підвівся із сидіння, віддав честь і дуже офіційно попросив ще раз продемонструвати політ. Гудіні подивився на двох літніх обвішаних орденами генералів, які сиділи на задньому сидінні. Вони ствердно кивнули йому. Поруч з водієм у положенні «струнко» сидів рядовий у шпичастому шоломі з карабіном на колінах. В цю мить із-за «мерседеса» виїхав білий «даймлер» з відкритим верхом, його мідні частини аж сяяли, і навіть білі дерев'яні спиці коліс були чисті. На передньому правому крилі маяв оторочений золотом прапорець. Гудіні не бачив, хто сидить у машині.

— Звісно, злітаю ще раз, — погодився він.

Гудіні наказав механікові заправити літак і за кілька хвилин знову піднявся в небо над плацом. Намагався уявити себе з землі і відчував приємне збудження від цього виступу. Пролітав на висоті ста футів над машинами, а тоді спускався на п'ятдесят, погойдував крилами і махав рукою. Йому було геть байдуже, для кого саме він літає.

Коли Гудіні приземлився, його ескортували до білого «даймлера». Шофер відчинив дверцята і став струнко. В машині сидів ерцгерцог Франц Фердінанд, спадкоємець Австро-Угорського престолу. Ерцгерцог був у польовій маршальській формі австрійської армії. На зігнутій руці він тримав каску із плюмажем. Його коротко підстрижене волосся нагадувало щітку. Довгі навощені вуса, були закручені догори. Ерцгерцог тупо дивився на Гудіні з-під важких повік. Поруч із ним сиділа його дружина, графиня Софі, велична матрона, яка позіхала, затуляючи рот долонею в рукавичці. Очевидно, Франц Фердінанд не мав найменшого уявлення, хто такий Гудіні. Він привітав його з винаходом аероплану.