Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

Пані Ціппер з Арнольдом ходили на ті великі Ціпперові вечори й іноді брали з собою мене. Збори відбувалися в бенкетній залі якоїсь кав’ярні, на нижньому поверсі, а здалеку долинав веселий гамір верхнього світу: брязкіт тарілок, гудіння голосів, кілька тактів музики. Щоразу, коли хтось відчиняв двері, той гамір на повну силу вривався до нашої зали. Складалося таке враження, наче ти стоїш серед вулиці, затуливши вуха, тоді на мить відтулиш їх і знов затуляєш. Відчувалося, що там, нагорі, діється щось гарне й цікаве, сповнене живого життя. А тут сиділа бліда пані Ціппер у чорній сукні з блискітками, поруч і позад неї — огрядні добродії і гладкі дами; Арнольд, тремтячи, принишк. У глибині зали, теж трохи зблідлий, а на сцені стояв яскраво освітлений пан Ціппер, тримаючи в руках циліндр, у якому лежав рукопис промови. Він і досі не знав її напам’ять. Пані Ціппер вимовляла про себе кожне слово промови раніше, ніж його виголошував чоловік. Вона тремтіла й нечутно ворушила губами.

Після нашого випускного екзамену — Арнольд за алфавітом здавав його останнього дня — старий Ціппер виголосив перед сином коротеньку промову:

— Як тобі відомо, сам я не закінчував університетів. А однаково став людиною. Але я б здобув вищу освіту, якби мені не перешкодили несприятливі обставини. Я не можу тобі дати стільки грошей, щоб ти жив так, як живуть заможні студенти. Але голодним ти не будеш і можеш учитися, де тобі подобається. Я тобі раджу вибрати юридичний. Принаймні стань доктором права. Сам я не надаю ніякої ваги званню і зовнішній шанобі, але світ ще не доріс до таких передових поглядів.

Отже, Арнольд Ціппер пішов на юридичний. Я вивчав філософію. Проте ми й далі зустрічалися по кілька разів на тиждень. Як і досі, я часто обідав у Ціпперів. Старий завжди ставився до мене дуже приязно. Про все, що відбувалося в їхньому домі, я дізнавався другого ж таки дня.

Однієї неділі, гарячого літнього дня, в Сараєві застрілили наступника трону.

Пані Ціппер гірко плакала. Можна було подумати, що вбито її брата. Зате пан Ціппер дістав чудову нагоду виявити свої бунтарські погляди. Коли його дружина, приклавши хусточку до одного ока, а монокль до другого, читала в газеті про подробиці вбивства, Ціппер сказав:

— Про мертвих належить говорити тільки добре. Наступник трону був собака. Але, може, він не був би таким скаженим, якби не його дружина. Два роки тому замовляє вона у Вайнгорна костюм для свого меншого сина. Кравець сам їздить до неї міряти костюм, раз, двічі, десять разів. Нарешті костюм готовий, кравець особисто приносить його, а Софія каже: «Як собі хочете, а доведеться вам забрати костюм назад. Я ж вам замовляла короткі штани, неодмінно короткі, терпіти не можу дітей у довгих штанях!» І нічого, хоч би тобі крейцар на чай! Отака в них натура! Серби тремтять за своє добро. Угорські магнати бояться, що подешевшають їхні свині. Всі вони одне кодло! Коли я служив у вісімдесят четвертому полку, він приїздив раз до нас на маневри. Собака! Очі так і палахкотять люттю!

— Сердешний імператор! — бідкалась пані Ціппер.

— Хай імператор радіє, що того ірода прибрали!

— Цить! — сказала пані Ціппер. — Не говори так голосно!

— Я не боюся і кожному кажу те, що думаю.

Проте найближчими днями, коли почалися демонстрації, думка Ціппера змінилася. Він сам крокував перед сербським посольством. А прийшовши додому, розповідав:

— Ми їм покажемо! Наступник трону був собака, але сербам до нього зась! Ми з ним і самі впоралися б. Тепер вони побачать, що ми собі не дамо наступати на пальці. А поліція наша — просто диво! Витягла шаблі з піхов — і миттю всі де й ділися. За п’ять хвилин площа була порожня. Сьогодні чергував інспектор Гаверда. «Добре ви поорудували, — кажу я йому. (Той інспектор Гаверда — милий чолов’яга.) — Але з шаблями трохи переборщили. Зрештою, це воля народу». — «Служба є служба!» — відповів Гаверда. Що ж, треба і його зрозуміти!

Ціппер був розчарований, що армія відразу не рушила на Сербію. З усіх, кого я тоді знав, його єдиного не приголомшила мобілізація.

— Я завжди казав, що без війни не обійдеться.

І Ціппер, революціонер Ціппер, сказав своїй дружині:

— Дістань мені мундир, невідомо, до чого дійде. Розширені вени не мають ніякого значення під час війни. Я старий солдат, нехай собі імператор буде ким хоче, а я складав присягу.

Може, Ціппер був би й проти війни, якби його дружина не змінила поглядів. Того дня, коли почали йти до війська перші мобілізовані, скінчився її патріотизм.

— Коли є на те добра воля, завжди можна мирно дійти згоди, — сказала вона.

— Не втручайся в світову політику! — вигукнув старий. — Арнольде, ти завтра ж зголосишся в армію добровольцем!